Розділ четвертий

— Я не знаю, я нічого не знаю, — Аріадна Миколаївна заплакала.

Орлов уважно подивився на ноги жінки. На ній було східне взуття на високих підборах без задників. Орлов підвівся і підійшов до вікна, а потім, повернувшись, оглянув кімнату.

Кімната була напівосвітлена. З неї двоє дверей вело до інших кімнат, вікна яких виходили на протилежну вулицю. А тим часом Аблаутов розмовляв з жінкою.

— Аріадно Миколаївно, давайте міркувати логічно. Я розумію, що ви схвильовані, але прошу вас — зосередьтеся. Ви висловили свої побоювання і припущення, що Марія Іллівна вбита і що її вбивцею могла стати жінка, яка, підозрюється у вбивстві дружини і служниці генерала Шеншина.

Грекиня кивнула головою.

— Цей ваш здогад міг з’явитися лише у тому випадку, якщо хтось з вас двох побачив убивцю і з якоюсь метою сповістив її про це.

— Ні, ні, я нікого не бачила. Я не знаю нікого у цьому місті, — і грекиня нервово простягла руку до фужера з червоним вином поряд зі східними солодощами і сушеними фініками, який стояв на низенькому стільчику.

— Ви не бачили, — рішучим і строгим голосом сказав Орлов, — але, можливо, Марія Іллівна бачила її.

— Ні, вона не могла бачити. Вона нікого не бачила.

Орлов помітив уважний погляд Аблаутова.

— Так, Богдане Івановичу, вони, сидячи у цій кімнаті у такому ж напівмороці, як зараз, підслухали і записали розмову біля дверей і у вітальні генерала Шеншина. Потім, почувши дивні звуки, вийшли до іншої кімнати і зрозуміли, що в сусідів відбувається щось незрозуміле, а може, навіть і страшне. Звичайно, не те, що вони побачили другого дня у квартирі генерала. Тож вони сиділи й обговорювали, чи варто Марії Іллівні виглядати у вікно…

— Коли це було? — в істериці запитала Аріадна Миколаївна.

Орлов відповів:

— Коли ви в червоному халаті сіли на дивані, скинувши з ніг ваші коші, а Марія Іллівна пішла у коридор, щоб через чорний хід вийти на вулицю і подивитися, хто вийде з парадного під’їзду. Я кажу правильно?

Смаглява грекиня почорніла з лиця — чи то від страху, чи то від сорому, — і промовила:

— Так!

— І кого ж вона побачила? — запитав Аблаутов.

— Я не знаю. Вона мені не сказала.

— Я знаю, — відповів Орлов.

— Ви знаєте?! Невже ви знаєте, кого саме вона побачила? — в очах Теодофілос засвітилася надія.