Розділ третій

Очі Хельге наповнилися сльозами, але вона себе стримала.

— Венчеславе, хіба ти не вільний, хіба я тебе тримаю біля своєї спідниці? Що ти від мене приховуєш? Що ти хочеш і не можеш сказати? Я ж тебе завжди розуміла.

— Хельге, я повторюю, задля нашого щасливого спільного майбутнього ми зараз повинні з тобою розлучитися.

Хельге уважно вдивлялася в обличчя Венчеслава, намагаючись прочитати його потаємні думки. Її батько був гросмейстером білої магії, і вона також багато чого знала і вміла, але Венчеслав уже виставив довкола своєї аури заслін і вона не змогла туди пробитися.

— Ну що ж, — зітхнула вона. — Я вірю тобі і люблю тебе. І якщо ти кажеш, що так потрібно, то я даю тобі згоду на розлучення.

Хельге ледь посміхнулася, побачивши, як він полегшено зітхнув.

— Ти радієш?! — в його голосі пробилися раптові ревнощі. — А може, ти на це лише й очікувала?

— Венчеславе, — її голос був тихий і ніжний. — Невже ти й справді думаєш, що я можу радіти розлученню з коханим чоловіком? — і вона притулилася до його плеча.

— А чи ти пам’ятаєш, що ми не можемо розлучитися?

— Про що ти кажеш? — відчувалося, що її думки зараз далеко від того, про що він говорить.

— Ти пам’ятаєш, що ми вінчалися у Росії задля того, щоб наша дитина була шлюбною. І це було наше друге вінчання, а перше було у Німеччині, в католицькій церкві.

— Я чудово все пам’ятаю! Це були найщасливіші дні у моєму житті.

Він перевів подих і продовжив:

— Так от, за російськими законами ми з тобою розлучитися не можемо, бо сказано: того, кого поєднав Бог, людина не роз’єднає. Тому перед Господом ми з тобою так і залишимося чоловіком і дружиною і я тебе ніколи не зраджу. І жодна жінка не займе у моєму серці твого місця.

Чогось Венчеслав недоговорював, і Хельге насторожено подивилася в його очі.

— То чого ж ти хочеш?

— Цивільного розлучення. Я зараз взявся за таку справу, що мушу бути офіційно неодруженим. Пам’ятаєш, перше, про що запитав твій батько, великий білий маг, коли я прийшов до нього проситися в учні? Він запитав — чи ти одружений? І якби це було так, він не взяв би мене на навчання. Чому ти так дивишся?

У її до цього ледь печальному погляді раптом проступив холод. Венчеслав зрозумів, про що вона подумала, і вигукнув:

— Я ж одружився на тобі після смерті твого батька! Одружився і ніякого зиску з того не мав. Якби я тебе не любив, то не зробив би цього, — в його голосі було чути якісь незрозумілі нервові нотки, яких Хельге досі за ним не помічала. Вона ще раз уважно поглянула на Венчеслава і тихо сказала:

— Гаразд, ми можемо хоч завтра поїхати до ратуші. Я люблю тебе. Любила навіть тоді, коли ти мене зґвалтував…