Розділ третій

Почувся шум.

— Богдане Івановичу, я все привіз.

— Анатолію Андріановичу, несіть, прошу, сюди.

До кімнати увійшов молодий, з веселим блиском в очах чоловік і простяг Аблаутову товсту теку.

— Знайомтеся, це завідуючий нашої кримінальної лабораторії — Анатолій Андріанович Рождественський, — сказав Аблаутов Орлову.

— Орлов Сергій Олексійович.

— А я вас знаю. Читав ваші книжки, — і на обличчі Рождественського засвітилася білозуба посмішка.

Орлов повернувся до Аблаутова і зітхнув:

— Ми таки неймовірно чемний народ! Коли не подобається чиясь книжка, завжди підбадьорюємо автора: «А я читав вашу книжку!» І при цьому не говоримо, що вона — суцільна дурниця і нам зовсім не сподобалася…

Рождественський розгубився і з надією подивився на Аблаутова, але той не підтримав розмову. Він уважно розглядав експертні висновки, а потім підвів очі на Орлова:

— Сергію Олексійовичу, прошу вас забути все, про що ми щойно говорили. У квартирі Шеншиних знайдені відбитки пальців двох людей…

По смерті старого Вельфа Крістіна повернулася в батьківський дім. Тепер не було жодної потреби ховатися зі своєю любов’ю до Венчеслава. Її чоловік поїхав до Росії, начебто у якихось справах, але фрау Крістіна знала, що він поїхав туди не сам, а з баронесою фон Аусбах, однією з найбагатших жінок Німеччини. Її батько мав у Південній Африці шахти по добуванню алмазів та золота і примудрявся дружити як з англійцями, так і з бурами. І часто у боях супротивники стріляли один в одного з рушниць, придбаних на гроші фон Аусбаха, єдиної людини, яка не постраждала за всю англо-бурську війну. Коли він помер, всі мільйони батька успадкувала дочка, яка вже не перший рік намагалася відбити чоловіка у Крістіни.

Зв’язок чоловіка з баронесою фон Аусбах абсолютно не хвилював Крістіну, більше того, вона сподівалася, що, можливо, саме задля мільйонів баронеси фон Аусбах він дасть їй розлучення.

В будинку батька фрау Крістіна вела вишукане світське життя. Були звані обіди, приїздили родовиті гості. Часто тут бував і Венчеслав. Маленька Вероніка ставилася до нього якось по-особливому ніжно, і це тішило Крістіну, а взаємини Венчеслава з її сином жінку взагалі не цікавили, адже вона знала — при розлученні хлопець все одно залишиться з батьком. Він і зараз поїхав до Росії разом з батьком і баронесою фон Аусбах. Зрідка писав матері. За шість місяців — аж п’ять скупих листів, і ті переповнені захопленими словами на адресу батька…

А Венчеслав все не міг дочекатися того дня, коли він нарешті увійде у цей дім не як гість, не як коханець, а як господар.

Всі свої справи він вже владнав, а головне, розлучився з дружиною, що було його найбільшою таємницею.

…Хельге, дружина Венчеслава, була розумною, доброю жінкою і після одруження жила лише своїм чоловіком і сином. І, звичайно ж, його прохання про розлучення було для неї повною несподіванкою.

— Люба, ти мені віриш? — запитав Венчеслав у Хельге, коли приїхав до Фрайбурга.

— Звичайно, любий, — вона ніжно обняла Венчеслава. — Як я можу тобі не вірити? Те, що ти четвертий рік не живеш з нами і постійно десь їздиш, мене засмучує, але, напевно, так потрібно насамперед тобі. Щось сталося?

— Нічого не сталося, люба. Відтоді, як я тебе зустрів, для мене не існують інші жінки, але ми повинні розлучитися. Я мушу владнати деякі свої справи. Вони стосуються нашого з тобою майбутнього.