Розділ другий

Морозов хитнув головою.

— Я сьогодні зустріла недалеко від кірхи лютеранського пастора і попросила його приїхати до нас додому, до моєї матері.

— А хіба ваша мати не католичка?

— Ні, вона лютеранка і попросила мене привезти пастора додому. Я привезла, а машину залишила біля хвіртки, яку ми з вами вчора знайшли відчиненою. У мене не було ключів, і я сказала пасторові зачекати, а сама пішла у замок…

— А чому ви пастора залишили, а не взяли з собою?

— Це також одна з моїх таємниць. Річ у тому, що мама хотіла зустрітися з ним конфіденційно ось у цьому одноповерховому будинку. Ви розумієте, мама офіційно прийняла православ’я, вінчалася з Венчеславом у церкві, але у душі залишилася лютеранкою. Так її виховали. Вона не хотіла, аби приїзд протестантського пастора став темою для обговорення і пліток наших гостей.

Вероніка і Морозов під час цієї розмови підійшли до хвіртки і відчинили її. Снігопаду вже не було, і повний місяць з-за хмар освітлював усе довкола. Після ксьондза і Вероніки тут проїздила лише одна машина — Морозова. І все ж Вероніка запалила смолоскип.

— Ось тут я його залишила.

На снігу залишилися сліди, з яких одні належали Вероніці, а інші — ксьондзу.

— Ваш пастор тут стояв, — промовив Морозов, а потім, уважно вдивляючись у сліди, перейшов на той бік дороги і, діставши пістолет, простяг його Вероніці: — Це вам про всяк випадок!

— А ви що, без зброї?

Морозов дістав з-під шинелі ще й револьвер.

— Сподіваюся, зброя нам не знадобиться, — відповіла Вероніка.

Вони йшли по слідах, які вели до кущів на узбіччі лісу.

— Ось тут він стояв, — сказав Морозов. — Видно, по малій нужді ходив. А ось тут він упав. А ось дивіться: тут багато слідів. Це його, напевно, тягли по снігу. Ось і ось, бачите? А той, хто нападав, сидів перед цим у кущах — просто навпроти хвіртки. Ви хочете, щоб ми пішли по сліду далі?

— Ні, — відповіла Вероніка. — У мене таке відчуття, що цей хтось і зараз за нами стежить.

Як підтвердження її слів у кущах щось ворухнулося.

— Там хтось є! — закричала Вероніка.

Морозов швидко підійшов до кущів, і з них, почувши кроки, щось низько і важко вилетіло просто на Вероніку.

Морозов вистрелив. Коли вони підбігли, то побачили на дорозі прострелену наскрізь сову. Вероніка підібрала вбиту птаху.