Розділ другий

— З неї вийде гарне опудало.

— Не вийде! Сова ж прострелена…

Вони рушили до хвіртки.

— А ми вже почали хвилюватися. Вас так довго не було, — почули вони голос. Біля хвіртки стояв Венчеслав.

Орлов ніяк не міг зрозуміти, чому Аблаутов постійно водить його за собою. Якщо у випадку з дочкою генерала Шеншина все було зрозуміло, це були його друзі, то навіщо йому йти до лабораторії Лозинського — цього він ніяк не міг збагнути. І взагалі, чому Аблаутов прагне збудувати один ланцюг з абсолютно різних, хоча і подібних трагічних випадків, які сталися за останні кілька днів?

Біля дверей шпиталю на них очікувала асистентка Лозинського Надія Борзова. Орлов відразу пригадав, чим йому за життя запам’ятався Лозинський. Пахощами дорогих парфумів, якими він зловживав. Від цієї жінки пахло так само. По скорботному погляду жінки Орлов відчув, що у неї велике горе, і, як здалося йому з розмови, цим горем була смерть Лозинського.

Вони спустилися до лабораторії при моргу, туди, де вчора вранці знайшли тіло професора. Ще по дорозі сюди Сергій Олексійович уважно вивчив протокол опису місця події, тож, коли у лабораторії побачив окреслене крейдою на підлозі місцезнаходження тіла, все дуже чітко собі уявив.

— А де тіло Лозинського? — запитав він тихо.

— Тут, — відповів Аблаутов. — Ці двері виходять у морг.

Коли вони туди зайшли, Сергій Олексійович був вражений — ще ніколи у житті він не бачив на обличчі мертвої людини виразу такого жаху.

— А ось і рана на шиї, про яку я вам казав.

Орлов уважно придивився. Рана була невелика, але глибока. Різали чимось не дуже гострим, краї рани були неправильної форми.

— Бачите, яка дивна рана. І жодних слідів боротьби! Жодних!

Орлов уважно слухав Аблаутова.

— Лозинський виконував у нас, окрім своєї основної роботи, ще й обов’язки судового експерта. Надіє Миколаївно, прошу вас повторити при Сергієві Олексійовичу свої свідчення. Розкажіть, що ви побачили, коли вранці зайшли сюди?

Жінка, тиха і бліда, повільно і вже якось відсторонено почала розповідати про вчорашні події:

— Ви вже знаєте, що поліція знайшла тіло молодої жінки на вулиці у канаві і привезла її сюди на експертизу. З’ясувалося, що в крові жінки був смертельно високий вміст снодійного. Юрій Олександрович хотів з’ясувати, які саме були ці таблетки. До того ж він мав ще й свої наукові інтереси. Лозинський завжди проводив досліди без нас, — продовжувала Борзова. — Запрошував лише тоді, коли робив дуже складні операції.

— І ви, звичайно, не знаєте, якою була тема його досліджень?

— Я вже казала вам: він займався питаннями реанімації вмираючих клітин і часто говорив про те, що коли вони ще не перейшли межу необоротності, то можна відновити їхній зв’язок з живими клітинами і врятувати людину. Причому він вважав, що легше досягти успіху при цілковитій смерті тіла.

Борзова запитально подивилася на Аблаутова: продовжувати чи досить?