Розділ «VII»

Підчас тої розмови Катря вимила найбільший горщик, налила води й поставила в піч. Наколола трісок і вже хотіла розводити вогонь, але згадала про сірники.

— Тітко! А де ваші сірники?

— Нема, дитино... Учора останній спортила Марія. Так у темноті й сиділи.

— От тобі й раз! Чим же я запалю? А у вас немає? — звернулася Катря до лікаря.

— На-те! — сказав лікар і простягнув дівчині сірники. Тепер усмішка його була іншою.

— Так я можу брати хору до лікарні?

Катруся кивнула головою.

— Ну, так я піду замовити підводу.

Лікар вийшов. До хати несміливо почали набиватися діти. Тулячися до матери, з цікавістю дивилися на чужу людину в хаті. А Катруся прибирала, перев'язувала віник.

Лікар вернувся вже іншим: почав розпитувати Катрю про колег, яких знав у Петербурзі, про порядки в лікарні. Змогла Катря розказати й де-що нове з медичної практики; словом, крига розтала, і коли під вікнами заторохкотів віз, бесіда була вже товариською.

До хати увійшов селянин.

— Драстуйте!

— Здоров, здоров, Тимохо.

— Із середою вас.

— Соломки намостив?

— Намостив.

— І ряденцем прикрив?

— Прикрив.

— Ну, і добре. Ну, тітко, їдьмо.

Бондаренчиха залилася сльозами.