Розділ «Кілька слів від автора (до 2-го тому)»

Я завжди заздрив поетам, котрі, написавши вірша, доконче дрібненько додають: «Кучугурівка, 18 липня, коло млина, уранці. Присвячую Марусі.» У мене цієї благородної звички не було,— і от тепер доводиться каятись: хоч роди, а дати давай. Тільки ж і взяти з мене нічого, бо воістину дня не знаєм, бо календаря не маєм.

Можу тільки сказати, що писано те давно, в усякім разі в період 1897—1902 років, не пізніше. Новелі 1 — 5 найраніші; друга частина новелі ч. 4 заснована на безпосередніх вражіннях від смерти брата одного з моїх товаришів-студентів, я провів коло цього хорого літо, але в якім році — згадати не можу. Думаю, що або 96 або 97. Пригода з машиністом Терещенком могла повстати тільки після 1897—98 років, бо це були роки, коли я сам їздив машиністом.

Новеля ч. 7 повстала десь коло 1902 року, а пам'ятаю я це ось чому: в той період я жив на (так тоді називалася) Михайлівській площі в домі Івана Михайловича Бич-Лубенського. А в Івана Михайловича був сад. До нього не вільно було ходити (а тепер там вулицю проложено — сказано: tempora mutantur!), але я ходив. І от, бродячи алеями по осінньому палому листю, надумав ощасливити світ отим твором. Десь мабуть коло тих часів було написано й новелю ч. 9, як кінцевий акорд.

До речи, що до неї. Де-хто закидає песимізм, ніби то розлитий в оцім «творі». Не знаю, що там є, а тільки роки 1897 —1902, здається, самі за себе говорять — великого оптимізму взяти було ніде. Леся Українка — і то (я пишу «і то», бо про неї Франко сказав: «з усіх мужчин на Вкраїні ся хороблива дівчина — єдиний мужчина») і так от Леся Українка пише вірші, де мати співає над колискою дитини, що от прийде свобода, і вона, дитина, буде жити в свобідній країні. А потім нараз мати згадує, що й над її колискою її мати співала ту ж саму пісню... Отже, як що й у мене де-хто добачав там песимізм, так я в цьому невинуватий —«среда заєла»...

Гнат Хоткевич