Розділ «VI»

— А що?

— Нам усім дайте вагони, а Кеслерові не давайте, нехай сам прийде попросить.

Начальник знову розреготався.

— Ну, іди, іди вже.

— Так ви не забудьте розпорядження віддати. А то я вашого брата, начальника, знаю: на словах — як на органах, а до діла — тпру.

— Добре, добре. Слухаю, ваше благородіє...

Таким чином виклопотано було вагони для паровозних бригад. Кеслер не міг цього дарувати: як це не він, старий машиніст, а якийсь молокосос подав таку добру думку начальникові. Але робити було нічого, доводилося користати. з того, що Терещенко виклопотав. А він ще дратує.

— Ну, як, дідусю, вагон у вас теплий?

— Я тобі такий дід, як ти мені онук.

— От вас не навчи, — звертався Терещенко наче до всіх,— так ви й подохнете. І щоби ви без мене робили?

— А ти баба, чи що? То тільки без баби не обійдешся.

— Та я гірше від усякої баби.

І всім було весело.

Скорий був взагалі Терещенко на всякі вигадки. От тепер уже цілий тиждень морочить усім голову, що буде просити собі на паровоз «третє лице».

— Та що ти дурака валяєш? І хто тобі дасть третє лице? Та й де це видано: на робочий поїзд — третє лице? їздили люди яких може п'ятдесят літ удвох, а народився Терещенко, давай трете лице.

— А не дадуть, я й сам візьму, — казав на це Терещенко. Його слухали, сміялися, але ніхто не надавав значіння тим словам. Річ у тім, що на дорогах, які опалюють свої паровози вугіллям, паровозна бригада складається з двох чоловіка — машиніста й помічника; і лише в поїздах особливої важности, наприклад, кур'єрських, де робота дуже напружена, та ще на дорогах з занадто тяжким профілем, на паровоз дасться «третє лице» — кочегар.

І як же сміялися всі, коли нарешті виявилося, що Терещенко хоче просити собі «третє лице», але не кочегара, а «кочегарку»[19].

— Та що ж, матері його хиря, — говорив Терещенко комічно серйозним тоном. — Я людина нежоната, тиждень живеш на паровозі, та ще хоч би на паровозі, — там і не зручно, і ніколи, а то в вагоні. А в мене там таке двохспаліє прилажене, що тільки — ах! От ходімо, подивитесь.

Товариші йшли до вагона, що Терещенко возив із своїм составом. Там, справді, було досить уютно, настільки, очевидно, наскільки взагалі може бути уютно в вагоні.

— Дивись, сатана, чого він тут понаставляв! — сміялися машиністи.