Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

Гога мішком гепнувся на рейки. Басмач перестрибнув через нього — і ось він уже смикає Стаса за рукав:

— Не стій! Рота роззявив! Біжи! Мать твою, вперед!

Від несподіванки переслідувачі загаялися. Поїзд був уже поряд, машиніст гудком намагався зігнати з колії людину, а коли зрозумів, що діло нечисте, вирішив загальмувати.

Басмач і Стас вже миготіли між сосен і беріз.

Двоє і мільйон

На небі — ані хмаринки. Верхівки дерев впиралися в нього, і якщо залізти на саму маківку хоча б тієї, найдовшої сосни, то можна торкнутися рукою цієї блакитної гладі. Ближче до неба може бути прохолодніше, ніж тут, на землі, яка другий тиждень не знає дощу. Немає навіть натяку на вітерець, і тінь від дерев не приємна й розслаблююча, а важка, задушна, липуча якась.

Стас перевернувся на живіт, ткнувся обличчям у траву, але на його писок негайно заявили права різні дрібні мешканці трав’яного міста, і він знову відкинувся на спину, струсивши зі щоки комах. Сонце сліпило очі, але примружуватись не хотілося — в якихось п’яти метрах рівно дихав Басмач.

Зітхнувши, Стас відірвав від землі спину і всівся, спершись спиною об стовбур сосни. Сидіти було незручно, хотілося лягти й зрештою розслабитися — день, що повільно минав, був дуже важким. Ось тільки Басмач поряд, і розслаблятися небезпечно для життя.

— Відірвалися, — прогудів Басмач, повертаючись до Стаса обличчям. — Вони — серйозні люди, раз облаву влаштували, а ми все одно відірвалися.

За той час, поки вони відпочивали на цій затишній галявині, це були перші слова, сказані вголос.

Стас промовчав. Йому не хотілося розмовляти з Басмачем.

— І в лісі спокою нема. Мабуть, великих людей ми обманули, раз такий шухер піднявся. Чого мовчиш, Стасику?

Стас поклав руку на рюкзак.

— Зараз ми поділимо бабки.

— Нащо? — Басмач щиро здивувався. — Навіщо тобі в лісі бабки? Вийдемо звідси — тоді й поділимо.

— Нам в різні боки. Куди б ти не пішов — я піду в протилежний бік. Я не збираюся партизанити. Тим більше з тобою в одному загоні…

— Що ти мелеш?

— За сьогоднішній день ти вбив двох. Учора — одного. Петруня зрадив, згода, він заслужив смерть. Шеф був тягарем, і не вбий ти його — ми мали б тягар, особливо враховуючи теперішні обставини. Але за що ти вбив Гогу? Він нікому не заважав! Я не хочу бути наступним.

Стас говорив повільно, дивлячись прямо в обличчя Басмачеві. А рот Басмача з кожним словом усе ширше розтягувався в посмішці.

— Я чекав, що ти почнеш про це говорити. — Він поповз до Стаса навкарачки, незважаючи на пістолет в його руці. — Зараз ти боїшся мене, Стасику.