Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Можу! Запросто можу! Тільки не хочу, Стасику! Чого ти боїшся рвонути зі мною за бугор? Думаєш, нічого не вигорить?

— Вигорить. Але з тобою небезпечно, — зараз Стасові було дуже легко — він говорив Басмачеві все, що думав про нього, так просто, як говорить людина із зашморгом на шиї людині, яка цей зашморг затягує. Він був готовий до сутички на смерть уже тоді, коли Басмач застрелив Гену Шевеля.

— Чому ти не віриш мені, Стасику? З тобою ми наворочаємо такого, що й не снилося нікому! Тримай руку, Стасику! На, тримай!

Його смаглява рука, повернута долонею вгору, була на рівні Стасових грудей.

Якусь хвилину Стас коливався. Він не вірив Басмачеві до кінця, але той факт, що він досі живий, говорив сам за себе.

І Стас, випустивши пістолета на траву, ляснув своєю долонею по міцній розчепіреній п’ятірні…

Басмач заснув, випаливши кілька цигарок, що лишилися від Гоги. Комарі, які легіонами обложували Стаса, на нього чомусь не сідали.

Вони пройшли ще трохи, і їх застали сутінки. Басмач не хотів ночувати в лісі, пропонував йти цілу ніч, не гаючи часу, але Стас переконав його, що вночі з лісу вийти дуже важко. Йому самому не хотілося спати просто неба, але іншого виходу не лишалося. Біля густої ліщини вони абияк спорудили жалюгідну подобу куреня. Вогнище не розпалювали — вогонь міг привернути увагу.

…Улас Зінченко теж не радив майорові Харченку і його хлопцям шарудіти у нічному лісі. Він заспокоїв, що ці два пацани нікуди не подінуться: в лісі вони — як сліпі щенята. Мисливці за людьми теж ночували на природі, і, хоча вони й палили вогнища, комарі їли їх з таким же апетитом, як і Стаса…

Стас довго не міг заснути не лише через комарів. Він думав, як завтра вранці уб’є Басмача.

Ця скотина спить чутливо. Комарі й інші кусючі комахи йому не заважають, але наближення людини розбудить його миттєво. Хотілося ж застати його зненацька, дістати хоча б пару секунд фори…

Басмач думає, що відсьогодні має спільника. Стас бачив і батіг, і пряник: Басмач довів, що може його ухандокати, й запропонував рушити з ним за кордон, зробивши мільйон спільним. Тобто показав усі вигоди дружби, основна серед яких — найлегше лишитися живим.

Але він забув, що сам назвав Стаса хитруном. За той час, що минув після укладення миру-дружби, Стас переконався, що приспав пильність Басмача. Цей чурбан дуже переконаний у власному вмінні напустити страху на людину. І думає, що Стасові вигідніше дружити з ним, аніж жити в очікуванні удару.

Він не врахував одного — за ці три дні Стас перестав боятися смерті, звик до того, що вона може взяти його в свої холодні обійми, і звик уникати всього, що може нести з собою смерть.

Басмач був такою людиною. Самовпевнений козел, повірив спектаклю «Стас боїться Басмача!» А оскільки вислизнути від нього не можна, то його треба вбити. Стас звик до постійного відчуття небезпеки, а якщо вона поряд, на відстані простягнутої руки, йому важко було це терпіти. Позбавити себе небезпеки, якнайшвидше!

Людина, яка вкрала мільйон, має право на спокійне життя. Стас хотів сам розпоряджатися тим, що міститься в зеленому рюкзаку. Якби поряд з ним був не Басмач, він, може, поділився б здобиччю: багаті люди щедрі. Але Басмач мусить померти…

Години три Стасові вдалося побути на тій межі, яка відділяє сон від яви. Коли крізь дерева почав пробиратися сірий світанок, Стас вибрався із куреня, — розбитий, невиспаний, з важкою головою, але сповнений рішучості заволодіти мільйоном.

Басмач прокинувся від шарудіння у курені, сів, труснув головою і посміхнувся Стасові.

— Привіт!

Стас кивнув у відповідь.