Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

Степанович постукав у двері гаража.

— Мужики, жерти будете? У мене готово…

Четверо перезирнулися. Вранішнє похмілля відвертало від їжі, але вечір потроху притамував денну спекоту і повертався апетит.

— Хто тут лишиться? — похмуро запитав Стас.

— Нічого з грішми не станеться, — заспокоїв Шевель.

— Я очей з них не спускатиму! — Стас уперто стояв на своєму.

— Думаєш, з тебе хто спустить? — посміхнувся Басмач.

Те, що відбувалося зараз, було ідіотизмом, було схоже на колективне божевілля. Кожен з чотирьох розумів це.

Але інакше ніхто з них чинити не міг. І не хотів.

— Значить, так і будемо сидіти навколо машини голодними! — Шевель не приховував роздратування. — Це маразм, хлопці!

— А маразм — валяй жерти! — Стас кивнув йому на двері. — Слабо?

— Щось довго ви радитеся, — пробурчав Степанович.

Шевель зітхнув. Він справді не наважився лишати тут усю цю компанію.

— Гаразд. Робимо так, — сказав він. — Усі виходимо звідси. Двері ззовні замикаємо. Їмо й вертаємося назад.

Заперечень не було. Всі полегшено зітхнули, коли знайшовся такий простий вихід. Стас двічі повернув ключа у висячому комірному замку й, ігноруючи руку Степановича, простягнуту за в’язкою ключів, поклав її собі до кишені…

Степанович виставив на стіл літрову банку самогону, але пити ніхто не став, а сам він не наважився демонструвати незнайомим хлопцям свою пристрасть до алкоголю, що стала вже хворобливою, тому просто забрав хвилюючу рідину геть з очей.

— Розсолу б, — висловив загальну думку Стас. — Холодного. Якраз би пішло.

— Геш, сходи до льоху. Ти знаєш, де стоїть… Візьми баночку огірків, помідори там ще є… — попросив Степанович.

Шевель стенув плечима й підвівся з-за столу.

— Ключі давай, Стасе. Вони всі в одній зв’язці. — Стас вагався, і Шевель насмішкувато додав: — Сам розсолу захотів! Не бійся, куди я дінуся? Гараж он з вікна видно…