Павло Година після визволення з польського полону посланця Хмельницького до Валахії Івана Скали отримав від полковника Данила Нечая арабського рисака на ймення Амир, замість загиблої кобили Купини, та палаша з облямованою золотом рукояттю. Ігнатій Замковий, узрівши незвичного скакуна на високих ногах, якого вів під вузди Павло, прицмокнув язиком і мовив:
— Тепер, Павле, ти для ляхів будеш першою ціллю… Плутатимуть тебе з самим Богданом!
— Тьху на тебе, Гнате! Я коня Богданового бачив, та все ж краще бути орлом, аніж вороною, — весело відгукнувся Година.
— Ти краще на цю штуковину поглянь! — мовив Павло і вихопив важкого палаша.
Тепер уже насправді заздрив Замковий, роздивляючись важку зброю, та не втримався, аби знову не пожартувати:
— Павле, а не важкуватий він для тебе? Ним довго не вимахаєш, а інколи… ого скільки!
Повернув зброю і вже без заздрощів вийняв козацьку шабельку і погрався нею, перекидаючи з руки в руку. Павло поглядав на Ігнатія та потім і собі спробував повигравати палашем, але справді, це зробити було заскладно.
— Добре буде — звикну, та я від своєї рідненької і не відмовляюся. У бійці все згодиться! — сміючись, проказав десятник, і обидва вирушили до свого намету.
У гарній місцині після виступу в похід розбили перший нічний табір, і роботи в кожного козака було досить. Десятинці облаштовували рів перед своїми возами та стягували колеса ланцюгами. Павло роздягнувся і в самих лише холошах заходився допомагати своїм хлопцям. У десятці Години були новоприбулі, і бувалі десятинці втлумачували новакам, як усе треба виконувати надійно та зручно.
Перед походом сотник Мигура Сильвестр сказав Павлу:
— Для підсилення твоєї десятки даємо тобі ще п’ятеро відважних козаків і на додачу Петра Мосьпана!
Так оцей Мосьпан, парубійко майже три сажні зростом, з довгим обличчям, плечима ширшими, аніж у його кобили Штуки круп, стягував ланцюгами вози. Побіля нього крутилися Роман Скиба та Харлан Негрій, про щось його умовляючи.
— Що ви тут не поділите? Крик підняли, ляхів переполошите! — сердито запитав Година.
— Та от наш Петрусь зв’язав так вози ланцюгами, що ми завтра по темному і ладу не дамо! — сердито відказав Скиба.
Справді, вози були щільненько обв’язані так, що поміж ними собака не пролізе.
— Нехай так буде до ранку, завтра Мосьпан їх сам розчіплятиме! — закінчив суперечку Павло і розігнав трійцю далі зводити вал.
Сонце хилилося до обрію, і їздові Бовтун та Глухенький, нервуючи, поглядали в бік Павла, жалкуючи, що куліш почав остигати.
— Хлопці, кінчайте! Дідька лисого хто підступиться до нас, Мосьпан і голови ланцюгами скрутить! — весело проказав Павло, поспішаючи до діжки з водою.
Славно повечеряли, новоприбулі були тямущими хлопцями і за словами до кишені не лізли, відкоша давали навіть десятнику. Розподіляючи нічну варту, Павло жартома мовив:
— На варті не дрімати, у цих краях відьми вночі підкрадаються до сплюх, і коли застають, вже не прокинешся. До півнів на спині їздять, силу до краплі забирають.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вітри сподівань» автора Кільченський Володимир на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Володимир Кільченський Вітри сподівань“ на сторінці 176. Приємного читання.