Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

Вітри сподівань

Усіх привів до тями Назар Гунта, неголосно, але владно мовивши:

— Що, козаки, нажурилися? Нехай татари оплакують свого… Не за подяку словесну вони долали шляхи, ідучи нам на поміч…

Десятинці, скинувши з себе якусь тимчасову облуду, поспішили до Гадяцького полку, весело перемовляючись поміж собою.

Старшина шаргородської сотні вела перемовини під крислатим дубом, за довжелезним столом, збитим з неотесаних дощок, на товстелезних колодах, замість опор. Охоронці полковника розташувались півколом, не зводячи очей з перемовників, а десятка шаргородців сиділа неподалік, розглядаючи табір гадячан. У високому сухорлявому козакові з козацькою чуприною та чималенькою сергою у вухові Санько миттєво признав Бурляя. Він, з веселою усмішкою стрів шаргородську старшину та особисто запросив до столу. Одяг на ньому нічим не відрізнявся від одежі простих козаків, але все на ньому мало бездоганний вигляд та ладно сиділо на його міцній статурі. Під час узгодження дій з його полком він весь час говорив, широко жестикулюючи руками. Санько сидів, прислухаючись до слів Бурляя, та згадав, що в нього долоні на піввесла, а кулаком він міг забити бичка-однолітка, теленькнувши того помежи рогів.

Під закінчення перемовин він частіше сміявся разом із шаргородцями, відпускаючи дотепні жарти. За його знаком джури подали у дерев’яних високих келихах мед, татарську бастурму. Шаргородці швидко осушили келихи і з шанобою почали відкланюватись.

По сходу сонця полк Бурляя вже стояв неподалік шаргородської сотні, і сотня Гунти повела полк в обхід фортеці на північ. Десятка Санька йшла попереду, а сотня шаргородців була авангардом Гадяцького полку. Переправились через річку Гнєзну, та, залишивши обоз на її лівому боці, військо почало пробиратися поміж численними байраками та озерцями. З боку захисту угорців не відчувалося ніякого занепокоєння, й козаки, обігнувши те саме озеро, на якому купались найманці, несподівано виринули перед самими шанцями угорських вояків.

Угорці встигли зробити декілька пострілів з нечисленних гармат та відповіли безладною рушничною стріляниною, коли козаки вже вдерлися в їхні окопи, і розпочалася рукопашна бійка. Найманці не витримали натиску і кинулись до ляського обозу, який стояв неподалік. Та не вдалося і тут закріпитися, вони пустилися утікати вслід обозникам, які мчалися, хто в чому, подалі звідси. Сотні козаків кинулись переслідувати розгублених вояків, а частина почала грабувати ляський обоз.

Здалеку було чути відгуки бою з другого боку ляської оборони. Там пішли на приступ татарські чамбули, і їхні переможні вигуки долітали навіть сюди, і в угорському таборі також запанували розгубленість та безпорадність. Так би й погнали ворогів до самої фортеці, якби напереріз війську, яке відступало, не кинувся князь Вишневецький зі своїми охоронцями. Вони зупиняли втікачів — де шаленими вигуками, а декого зарубували нещадно, щоб залякати інших. Неподалік від князя поміж піхотою лютував інженер Пршіємський, стріляючи в панікерів, і угорці почали отямлюватися та, присідаючи ланцюгами, палили по тих, хто наступав.

Козаки зазнали втрат і зупинилися зовсім, коли почулися вигуки: «Бурляя вбито! Відступаймо до шанців!» Позасідали в окопах угорців і почали відстрілюватись, але до князя Вишневецького надійшла підмога, і навальною атакою вони змусили козаків утікати далі до озера. На поміч полку Бурляя надійшли сотні Морозенка, і тепер ляхи з угорцями позадкували, ледве не пускаючись навтіки. Та Вишневецький особисто кинувся вперед, утягуючи за собою розгублених вояків, і вони притиснули сотні до озера, а на його березі козаки зазнали ще тяжчих втрат. Частина козаків кинулась в озеро і була розстріляна прицільним рушничним вогнем, а поранений Морозенко не зміг далі керувати битвою і покинув поле бою.

Санько під час наступу швидко узрів бойовий настрій угорців при появі гвардії Вишневецького і, наблизившись до Гунти, заблагав його не вириватися далеко вперед.

— Шаргородці! Гуртуймося навколо свого прапора! — крикнув він, і його наказ передали далі по шеренгах.

Прапороносець Юхим Хапатько розмахував в усі боки прапором синьо-червоного кольору, і сотенці поволі збиралися у щільні ряди. Коли гвардійці Вишневецького разом з угорцями вдарили по правому флангу наступаючих, шаргородці зустріли їх щільною рушничною пальбою. Не здали захоплені шанці і після смертельного поранення Бурляя, а десятка Санька кинулась на допомогу охоронцям полковника, і вони винесли його закривавлене тіло за озеро.

Повернувшись на місце битви, Санько вже бачив, що в перебігу битви фортуна схилилася в бік ворога, і єдине, чим вони могли допомогти, — прицільною пальбою убезпечити відступ своєї сотні. Гадяцький полк безладно відступав, залишаючи на полі битви важкопоранених та вбитих. Тільки за озером старшині вдалося створити оборонну лінію, й угорці та вишневці були зупинені. Своїм наступом з півночі міста Гадяцький полк поставленої мети не досяг, а ввечері дізналися, що сьогоднішній наступ татар з півдня також не досяг цілі — прорвати лінію спротиву ляського війська.

Шаргородці поверталися до табору, втративши вбитими більше десятка товаришів, легкопоранені йшли попереду сотні піхом, а позаду на возах везли покалічених земляків. Такої втрати шаргородці ще не зазнавали, і кожний ступав, опустивши голову, намагаючись відгадати винуватця згуби в їхній сотні. Єдине, що втішало Санька, — з його десятки ніхто не поклав голови у битві з угорцями та вишневцями, а декілька хлопців відбулися незначними подряпинами. Тільки не пофортунило в цьому бою найкращому воякові — Іллі Титикалу, вже під час відступу якась дурна куля влучила йому в ногу, і підбора на його чоботі як і не було. Довелося йому в прямому розумінні «кивати п’ятами», і тепер він сидів на возі, поглядаючи то на того покаліченого чобота, то на хлопців, які в повному мовчанні поспішали за возом. Цвєнтух був невдоволений Титикалом, йому не подобалося, що той, окрім поранених на возі, також примостився на задку воза, а коням треба тягнути. Цей їздовий Архип, замість Набоки, який нещодавно загинув, був ще занадто гонористий і не міг допетрати, що він не у звичайній десятці, а серед розвідників сотні.

Уже присмерком дісталися свого табору і заходилися чистити вогнепальну зброю та готувати ладівниці. У запасниках сотні на Титикала не знайшлося підходящої пари чобіт, і за вечерею він садів у якихось недоносках з розпоротими халявами. Після вечері Санько обійняв побратима і почав умовляти його викинути геть оті шкарбуни, які він натягнув на ноги.

— Ільку, не шкодуй ти за тими чобітьми, буде голова ціла — купимо тобі ще кращі, — розраджував побратима Санько.

— Тобі говорити можна, бо в тебе он у коробі навіть жінкам сап’янці приховані, а я хотів у неношених повернутися до своєї! — з досадою відповів Ілько на умовляння Санька взути чоботи, куплені в Старокостянтинові на торгах.

Вранці Ілько піднявся раніше Санька і, доки той пробудився, вже порався побіля своєї кобили Опуки, вичищаючи гриву та заплітаючи її гриву гарними косами. Санько пішов умиватися, а коли повернувся, поглянув на нові чоботи Ілька і, не витримавши, дошкульно мовив:

— От і на козака схожий став… Вони все одно були в кізяках…

Ілько зареготав і кинувся до Санька, жартома буцаючи його під боки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вітри сподівань» автора Кільченський Володимир на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Володимир Кільченський Вітри сподівань“ на сторінці 151. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи