Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

— Та це в нас на двох з Крупенею, щоб не було нікого обділеного!

Тут з’явився Гусак, сердито зиркнув на всіх, буркнувши на тих, що зібралися:

— Не вдалося вирватись від німчури, багато нашого брата поклали сьогодні!..

Далі швидко розпорядився:

— Полонених відведуть до полковника, а ви розсідайтеся навколо вогнища, повідаю вам загади Кричевського! Подобайло знає нашу скруту, повернувся від нього посильний, і збирається Дніпром прийти нам на поміч, — почав розповідати сотенний.

Старшини вдоволено загули та дістали люльки, щоби «обкурити» гарну звістку.

— Так, це добра новина, — продовжував Петро, невдоволено крутнувши головою. — Та частина вістових потрапила в лабети литваків, тепер і вони про все дізнаються!

Козаки, кожний на свій лад, вилаялись, проклинаючи ворогів з їхнім князем.

— Нам конче потрібно завтра дізнатися, що затіє тепер той литвак Радзивілл! — почав озвучувати вимоги полковника Гусак.

Розходилися мовчазними до своїх десяток, кожний уже подумки готувався до завтрашнього важкого дня.

Ранок розпочався оглушливими вибухами ядер і рушничною стріляниною. Не встигши навіть щось «кинути до пуза», козаки метушилися, поспішаючи до валів та завалів, захищатися від наступу німецьких найманців. Гусак дав наказ відбити наступ німецької піхоти, а далі — воно буде видно! Андрій з хлопцями заспішили на гамір перестрілки і, облаштувавшись за «благеньким» валом, видивлялися поміж деревами нападників. Крикнув до своїх та сусідніх сотенців:

— Хлопці, а щоб менше живність розлякувати, полоскочемо німчуру стрілами!

За деревами про щось ґелґотали німецькі ротмістри, звісно, що підстьобували піхотинців бігти на приступ козацької залоги. Та коли навколо Андрія перестали відповідати їм на постріли, і з чужого боку почали стихати постріли зі штуцерів. Лучники, зручно примостившись за деревами, чекали підходу чужинців. Вони не примусили довго чекати, почулися гортанні вигуки, і їхні ватаги почали наближатися до захисного валу. З боків стріляли обидві ворогуючі сторони, а звідси було тихо, і німці, підбадьорившись, почали навально, майже не ховаючись, рухатися на козаків. Передні ряди наблизились на прицільний постріл, викрикуючи в бік козаків: «Капут, кгозаг!», і пересміювалися поміж собою.

В один голос Крупеня і Підлужний вигукнули: «Пали!» Одночасно стріли з рідким кульовим летом досягли майже всіх німців у передньому ряді, й вони важкими тулубами гепались об землю. Якийсь німецький зверхник, не збагнувши, чому так густо попадало вояків, заволав, аби ті піднімалися і бігли вперед. Пострілів було небагато. Та козаки знову випустили стріли, і зверхник, одночасно діставши дві стріли під горло, затих навіки.

Досвідченіші найманці здогадалися, звідки прилетіла «тиха» смерть, і не озираючись накивали п’ятами, не даючи козакам навтішатися стріляниною з лука. Знайшлися козаки, що кинулися за ними навздогін, та голоси десятників пригасили їхній запал, а дехто насвистався вволю вслід німцям, що ганебно втікали. Підлужний гукнув своїм зібрати зброю у загиблих:

— Хапайте зброю і хутчіш до нас, свистуни поросячі!

Задоволені вдачею, козаки поверталися, несучи по одному-двоє штуцерів, а дехто встиг і мечами запастись.

Гусак загорланив щосили:

— Гусаківці! Збираймося побіля мого куреня! — і задоволені сотенці йшли за своїм сотником, похваляючись один перед одним зброєю, яку захопили в бійці.

До Андрія підійшов Саник Лавріненко та, показуючи штуцера, мовив: