— Дивись, який неначе розумний та спритний, а чоботи і не скинув у воді, нездара все ж!
Всі троє рушили по сліду, але він загубився поблизу табору, і Голота повернув до отамана, а товариші — до своєї місцини.
Після оповіді Санька про сліди, які загубилися побіля табору шаргородців, Гунта наказав усій старшині сотні зібрати свій загін та оголити спини. Швидко вже шаргородці стояли двома рядами, а поміж них ішли Назар із Саньком, розглядаючи спини своїх вояків. Не угледівши на жодному з них синців, ба навіть кров’яного садна, розчарований отаман наказав розійтися виконувати повинності. Санько йшов поряд з ним, занепокоєно опустивши голову, та тут його осяяла думка, і він гарячково мовив:
— Отамане, а десятників не оглядали, та й кухарів теж. Прошу, накажіть з’явитися всім, не брешу я про нічного крадія.
Назар Гунта замислився та, махнувши рукою, погодився. Поглянувши на Голоту, звелів:
— Добре, але глядітиму я, а ти посидь побіля мого куреня.
Зібралися до отамана всі запрошені, невдоволено перемовляючись поміж собою. Гунта, поглянув на своє оточення з трьох десятків душ та, набравшись духу, гучно мовив:
— Панове старшини! Познімайте свити, будемо усіх оглядати!
Після цього перший зняв свою свиту й кинув на траву, за ним почали роздягатися всі інші. Зам’явся лише Славко Северин і, ніяково поглядаючи на Назара Гунту, мовив:
— Пане отамане, нещодавно сухостій упав на плече, сухожилля понівечив, тяжко роздягатися.
Гунта, погоджуючись, кивнув головою, та все ж, підійшовши до нього, по-приятельськи мовив:
— Добре, добре, не знімай, я сам погляну на спину. Може, тобі припарки потрібні.
Підняв свиту і, побачивши на лопатці величезне забиття, співчутливо мовив:
— Не пощастило тобі, Славку. Зайди до нашого знахаря.
Та нижче узрів дивне кругле садно з крововиливом:
— А це де ти нанизався? Носить тебе по різних нещасливих місцинах!
Почувши ці глузливі слова отамана, Санько підхопився і зі стрілою, яку знайшов сьогодні вранці, підійшов до Северина. Гунта поглянув на стрілу і звернувся до Санька:
— Ану прикладай, Голото, до цього синця. Бачу, «зцілятиме» не знахар Дорофій, а козацький кий!
Щойно Санько приклав стрілу з тупим наконечником до спини, як Славко впав на коліна і, повернувшись до отамана, почав лементувати:
— Лихий поплутав, не хотів я цього, я і не вкрав нічого, не встиг… Змилуйтеся, пане отамане!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вітри сподівань» автора Кільченський Володимир на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Володимир Кільченський Вітри сподівань“ на сторінці 109. Приємного читання.