Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

— Я йду з такими, як і ви, боронити північні землі нашої дідизни,[87] і не буде й там прощення ворогам нашим, а ви тримайтеся Клавдія, він справний козак і добрячий вояка, разом вас ніхто не переможе. Прощайте, діти мої!

У словах їхнього сотника не відчувалося пишнослів’я, бо всі знали, що це його душа до них промовляє, і Гусакова сотня, не змовляючись, вихопила шаблі, й засяяла сталева криця над їхніми головами. «За волю, за віру, за землю нашу!» — пролунали одностайні голоси козацької сотні, і Петро, вклонившись своїм воякам, повернув коня та зайняв місце у голові напівсотні, яка вже виїжджала.

Друга половина сотні, вишикувавшись довгим ланцюгом, тепер стояла, тримаючи в руках шапки, і махала ними вслід побратимам, котрі прямували в невідомість.

Андрій з Яремою зайняли місце позаду сотенного Гусака, а старшини сотні невесело підганяли коней до походу. Андрій співчутливо поглядав на Ярему, а той, не виказуючи нічим невдоволення, весело підморгував Андрію.

— Не поглядай, побратиме, на мене. Ти не думай, що я за парубоцькими походеньками вже і козак буду абиякий. Не я один покидаю кохану заради визволення нашого, — почув голос Яреми Андрій, і той значуще підняв руку, стиснуту в кулак.

Далеко позаду залишилась Біла Церква, і загін поспішав долучитися до лав, очолюваних київським полковником Станіславом Кричевським, щоби під його началом йти далі громити війська литовського князя Радзивілла.

На четвертий день зупинилися на нічліг біля мальовничої річки Нивки, в місці впадіння в неї дзюркотливого струмка з крижаною водою. Поряд виднілося невеличке селище, й охочі поласувати київським харчем подалися придбати щось до вечері. Поталанило роздобути харч Юрію Царану та Григорію Маковському: вони повернулися не з порожніми руками, а з чотирма сазанами завбільшки з півруки. Швидко засмажили їх на вугіллі, і Маковський, витягши рибу, поклав одну на тацю та підштовхнув Олега Чигринця під бік:

— Хутко до Петра! Менше просторікуватимеш!

Олег Чигринець швидко впорався, і вже десятка Пилипенка ласувала рибою. На небі засяяли зорі, а молодих козаків до сну не зміг випровадити навіть Петро Гусак. Від села залунали дівочі пісні про зрадливих парубків, а козаки, вислухавши журливу дівочу, затягнули козацької:

Ти, дівчино, ти щаслива:

В тебе батько, мати є,

Рід великий, хата біла,

Все, що в хаті, то твоє.

Рід великий, хата біла,

Все, що в хаті, то твоє.

А я бідний, безталанний:

Степ широкий — то ж мій сват,

Шабля, люлька — вся родина,

Сивий коник — то ж мій брат.

Шабля, люлька — вся родина,