Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

Пити чи не пити — все й умреш.

Як засіли наші коло чаші —

Петро, Павло, Хведір, Миколай, —

Як смикнули тії шпагатівки,

То вони забули і про рай!

Кришталева чарка, срібная креш,

Пити чи не пити — все й умреш.

Кришталева чарка, срібная креш,

Пити чи не пити — все й умреш.

А як прийде, браття, костомаха,

А як прийде, браття, із косов,

Я їй скажу: «Будь здорова, свахо,

Випий, кумцю люба, ізо мнов!»

Кришталева чарка, срібная креш,

Пити чи не пити — все й умреш.

Кришталева чарка, срібная креш,

Пити чи не пити — все й умреш.

Омелько з радощів, що так легко вдалося відкупитися від Ілька та й десятник уже не зиркав сердито в його бік, затягував найгучніше. Після одної пісні затягнули й другу і не помітили, що вже і їхній табір з’явився попереду. Пригостили Мирона Набоку пухкими перепічками[85] і повели коней до озерця обмити з дороги.

Невдовзі під Старокостянтиновом почали збиратися полки, сотні, загони, а здебільше гурти озброєних чим попало селян, міщан, котрі чекали, що от-от підійде першорядне військо гетьмана і всі вирушать на Польщу. Назар Гунта посилив варту, а то як він полюбляв говорити: «Коней крадуть і свої!» Більш-менш придатні місцини були заповнені повсталими селянами, — без коней, возів, а то тільки з косами або киями.

Робити роз’їзди далеко від табору не було потреби, і десятка Голоти раділа з того, що отаман велів виїздити за три-п’ять верст від табору, коням — вигул. Вночі охороняли свій обоз одночасно по три десятки шаргородців. Голота опісля таких нічних дозорів являвся до отамана звітувати.