Розділ «Ніхто із Данціга »

За мить у темряві спалахнуло скупе миготливе світло.

— Тепер мусимо піднятися, — мовив поліцейський і обережно рушив до масивної металевої драбини, що вела на горішній поверх. Угорі Вістовим обережно, але впевнено постукав. За хвилину-другу їм відчинили. На порозі постала господиня борделю. Приклеївши на вуста приязну посмішку, вона мовчки спостерігала, як засапані чоловіки важко вкочувались до її покоїв.

— Пані Цимес, це доктор Фельнер, — комісар вирішив бути поштивим і представити гостя.

— Рада знайомству з паном, — господиня простягнула йому напахчену парфумами руку.

Той відповів спітнілим рукостисканням.

— Де ваш труп? — одразу перейшов до справи доктор. — До живих мене давно не викликають, тож я переконаний, що в цьому домі лежить мертвяк.

— Пан аж так поспішає? — солодкаво мовила господиня. — А я збиралася попросити вас відкоркувати пляшку «Мартеля», бо не жіноча це справа...

Фельнер дістав з кишені хустинку і витер нею обличчя.

— Що ж, залюбки, — сказав він, трохи віддихавшись. — Навряд чи покійник втече кудись, поки я це робитиму...

— Вірно кажете, — погодилась господиня.

Пригостившись коньяком, усі троє відчули себе значно краще.

— Тепер ходімо, — спокійним тоном промовив доктор, поставивши келишок на крихітний журнальний столик.

Мамка Цимес попросила чоловіків іти слідом за нею і за кілька хвилин привела їх до вже знайомої Вістовичу кімнати.

Доктор Фельнер підійшов до ліжка і обережним рухом відкрив обличчя трупа, як це годину тому зробив комісар.

На превеликий подив Вістовича і пані Цимес, лікар не відсахнувся і не вимовив жодного лайливого слова. Звісно, трупи у його практиці були звичною річчю, але ж цей не був схожий на решту. Особливо з огляду на те, що з моменту смерті минуло зовсім мало часу.

— Ми знайшли її сьогодні, — спантеличено мовила господиня.

— Я бачу, — коротко відповів Фельнер.

— Так, але на вигляд тіло...

— Як мумія, — перебив доктор. — Це я також бачу. Але на ній свіжа спальна білизна, на столику сьогоднішній недопитий чай і якийсь дурнуватий дамський романчик, закладений приблизно на сороковій сторінці. Цього досить, аби зрозуміти, що смерть настала нещодавно.

Вістович посміхнувся. Коньяк вчинив з Фельнером диво.