Розділ «Ніхто із Данціга »

Мамка Цимес попрямувала до дверей. У коридорі вона щоразу озиралася, ніби побоюючись, що Вістовим зараз кудись чкурне і залишить її наодинці з мертвою жрицею цього будинку насолод. Поліцейський, утім, нікуди тікати не збирався. Минувши вітальню, вони з господинею піднялися в інше крило, а там зупинилися перед дверима крайньої кутової кімнати.

Мамка Цимес добула з кишені ключа і тремтячими руками спробувала відімкнути замок. Коли це їй нарешті вдалося, вона провела Вістовича в затемнену затхлу кімнату, де на ліжку, накрите білим простирадлом, лежало тіло повії.

— Сподіваюсь, тут ніхто не хазяйнував після її смерті? — сухо поцікавився комісар.

— Що пан має на увазі? — спитала господиня.

— Ваші німфи, які знайшли тіло, торкалися її речей? Переставляли щось з місця на місце? — уточнив Вістовим.

— Гадаю, ні, пане комісаре. Вони були дуже налякані, тому це останнє, що прийшло б їм у голову.

Мамка Цимес мала рацію.

Вістовим підійшов до ліжка і зняв простирадло з обличчя померлої.

Вигляд дівчини його вжахнув. Комісар багато різного бачив за роки служби в поліції, але таке йому довелося бачити вперше... Перед ним була напіврозкладена висохла мумія. З-під простирадла блиснули вишкірені зуби, глибоко впалі очі та жовта потріскана шкіра. Складалося враження, що труп пролежав тут щонайменше півроку.

Мамка Цимес, не стримавшись, голосно заверещала:

— Господи! Що це за чортівня така?!

— Замовкніть! — гримнув на неї комісар і накрив обличчя трупа простирадлом.

Та справді стихла, але тільки для того, щоб важко осунутись на підлогу. Від побаченого господиня борделю втратила свідомість. На щастя, підбігла Янка і заходилася приводити її до тями.

— Поблизу десь є телефонічний апарат? — запитав комісар, утираючи хустинкою спітніле чоло.

— В кабінеті пані, — відповіла дівчина.

Вона марно торсала господиню за напудрені щоки і все ніяк не наважувалась дати їй ляпаса, який би подіяв значно краще.

— Принеси води, — наказав їй Вістович.

Янка скорилася. Вибігши кудись, вона повернулася за мить з повною склянкою і подала її Вістовичу. Не зволікаючи ані секунди, той сердито виплеснув воду в обличчя непритомній пані Цимес, змивши звідти рештки пудри і розмазавши під очима чорну «Lash Lure»[21], через що господиня борделю тепер скидалася на казкове страховисько.

Втім, такий метод виявився дієвим, і Мамка Цимес одразу ж ворухнула напомадженими губами, а потім, важко крекочучи, сперлася на лікті. Комісар змусив себе допомогти їй підвестись. Звівшись на рівні ноги, господиня борделю, проте, не відпускала свого рятівника, а, навпаки, ще міцніше вхопила того за зап’ястя.

— Пане Вістовичу, пан мусить мені допомогти, — гаряче прошепотіла вона.