Розділ «Ніхто із Данціга »

— Номер... е-е-е... я вас зустріну біля жидівського цвинтаря, — відповів комісар.

— Гаразд. За півгодини буду...

Коли Вістовим відклав слухавку, пані Цимес уже встигла привести себе до ладу. З її обличчя зникли залишки пудри і розмазана туш. І навіть зачіска отримала попередню форму. Про нещодавні події нагадували тільки мокрі від води плями на сукні.

— Що ж, пане Вістовичу, — вона спробувала посміхнутись, — сподіваюся, що ця невеличка неприємність не завадить нам зберегти у подальшому добрі стосунки?

— Маєте незрівнянне почуття гумору, добродійко, — ідучи до дверей, мовив комісар. — Якщо несподівані трупи називати просто «невеличкими неприємностями», то на біса тоді поліція...

Вістовим зайшов до кімнати Янки і забрав звідти свого плаща. Від будинку Мамки Цимес до жидівського цвинтаря можна було дістатись за кілька хвилин, але він вирішив вийти раніше. Хотілося трохи побути на свіжому повітрі.

Доктор Фельнер прийшов учасно, але всім своїм єством виявляв своє невдоволення. Він неохоче привітався з комісаром і запитав, де це чортове місце чи сраний будинок, в якому сталося щось надзвичайно важливе.

Вістовим знав, що лікар, найпевніше, відірвався від приємних посиденьок за дешевою кавою, а не від купи справ, тому зовсім не почувався винним перед ним.

Коли вони зупинились біля будинку Мамки Цимес, доктор з подивом глянув на комісара.

— Тут же бордель, Вістовичу, — сказав він.

— Саме так, — підтвердив поліцейський. — І ми зараз туди зайдемо.

— Нізащо, — обурено відповів Фельнер. — я порядний сім’янин. А назавтра кожен пес у Львові знатиме про мій візит до Мамки Цимес.

Вістовим роззирнувся. Навколо не було ані душі, проте сперечатися з лікарем не хотілося.

— Зайдемо через чорний хід, — сказав він.

— Ви навіть знаєте, де тут чорний хід, Вістовичу? — єхидно запитав Фельнер.

Комісар не відповів. Він мовчки пройшов уздовж вулиці і завернув у вузький непримітний провулок. Фельнер знехотя подався за ним. Провулок виводив у захаращений двір, де Вістовим упевнено рушив до кам’яних сходів, що вели до незамкненої пивниці. Спустившись сходами, чоловіки опинилися в цілковитій темряві, яка смерділа сирістю і котячим лайном.

— Куди ви мене завели, чорт забирай? — спитав лікар.

— Ви ж хотіли, щоб вас не побачили, Фельнере, — відповів комісар. — Тепер можете бути в цьому певні.

— Не кажіть дурниць, Вістовичу. Запаліть сірника.

— Якраз шукаю...