Розділ «Ніхто із Данціга »

— Чимось панові допомогти? — обережно запитала Мамка Цимес, несміливо заглядаючи з-за дверей.

— Зайдіть сюди, — сказав комісар. — Сядьте...

Господиня вмостилася на край фотеля.

— У цій кімнаті Софія жила чи приймала клієнтів? — запитав Вістович.

— І те, й те, — відповіла жінка.

— Коли в неї востаннє був чоловік?

— Два дні тому, перед тим як їй стало зле.

— У вас є список її відвідувачів?

— Звісно, ні. Ви ж знаєте, комісаре, тут усе анонімно...

На цих словах пані Цимес лукаво усміхнулась.

— Тоді вам доведеться напружити пам’ять і згадати кожного, — мовив поліцейський.

— Чоловіки, здебільшого, приховують свої справжні імена, коли приходять сюди, пане Вістовичу.

— Якщо так, то ви їх детально опишите. Хоча б п’ятьох останніх.

— Я спробую, — кивнула жінка.

Вона виглядала втомленою, проте Вістовичу було її не шкода.

— Ви дозволяєте дівчатам курити в покої? — продовжив він свій допит.

— Аж ніяк! Більше того, я заборонила їм курити взагалі. Від цього жовтіють зуби...

— Отже, курять тільки клієнти?

— Так. А чому ви питаєте?

— На підвіконні лишився цигарковий попіл, — сказав Вістовим. — На щастя, тут кепсько прибирали.