Розділ «Ніхто із Данціга »

Під вечір у двері обережно постукали. Вістович, що сидів біля вікна і ліниво попивав коньяк, знаком наказав дівчині відчинити. Янка, закутавшись у простирадло, підбігла до дверей і, глянувши спочатку через вічко назовні, повернула ключ. До кімнати зайшла Мамка Цимес.

Вона виглядала схвильованою та, попри те, винувато посміхнулася і промовила якісь ледь чутні вибачення, шкодуючи, що змушена потурбувати гостя.

— Що сталося, пані Цимес? — запитав комісар, пропускаючи звичні фрази повз вуха.

— Я б хотіла поговорити з паном наодинці. — Господиня виразно зиркнула на Янку. — Хоча... вона й так про це невдовзі дізнається...

— То кажіть, — мовив Вістович, — тільки двері зачиніть за собою.

Пані Цимес виконала його прохання і, пройшовши в глибину кімнати, сіла на край фотеля.

— Сталося лихо, — промовила вона, нервово перебираючи пальцями: — Одна з наших дівчат раптово померла...

Янка скрикнула від несподіванки.

— Цить ти, дурна! — не стрималась господиня.

— Хто саме? Софія? — не зважала та.

На очах Янки заблискотіли сльози.

— Софія, Софія... Замовкни, кажу!

— Припиніть обидві! — не витримав комісар, після чого в покої запанувала тиша. — Пані Цимес, розкажіть все спокійно і за порядком.

— Два дні тому одна з наших дівчат відчула себе зле, — промовила Мамка Цимес, глибоко вдихнувши повітря. — Нічого незвичного в цьому не було, я дозволила їй відпочити до вечора, але ввечері їй стало ще гірше. Тоді я вирішила спровадити її до лікаря, проте вона заснула, і мені здалося, що краще буде почекати до ранку. Сьогодні вранці, коли я зайшла до її кімнати, то вжахнулася. За ніч Софія змарніла і, здавалось, постаріла років на двадцять... Утім, як не дивно, на здоров’я вона не поскаржилась, і я знову вирішила почекати... Та щойно дівчата, котрі принесли їй вечерю, побачили, що Софія мертва.

— Вона жила в цьому домі? — запитав комісар.

— Так.

А решта дівчат також живуть тут?

— Ні, Софія ніяк не могла знайти собі підходяще помешкання, от ми і домовились, що доки шукає, залишатиметься тут, а я за це забиратиму частину грошей з її платні, — пояснила господиня.

— Гаразд, покажіть мені її. — Вістовим підвівся і надягнув піджак.

— Ходіть за мною, пане комісаре...