Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Ні, інший! Зі столиці! Його пускати не хотіли, так він скандалити почав, налаяв справника, той злякався і наказав пропустити! Поважний пан, виглядає як цабе якесь!

Мене відвели до тієї самої кімнати, де зі мною балакав слідчий. У кімнаті мене чекав якийсь чоловік незнайомий, добре одягнений, років за п’ятдесят, із впевненим поглядом, красивою сивиною у волоссі й акуратними вусами.

— Доброю дня, Іване Карповичу, — він підвівся, підійшов до мене і простягнув руку. — Мене звати Микола Платонович Карабчевський, я адвокат із Петербурга.

— З Петербурга? — дивуюся я.

— Так. Я займаюся вашою справою.

— За чиїм дорученням? — питаю я, бо не довіряю йому.

— Ось, — він дає мене невеличкий аркуш паперу. Бачу знайомий почерк.

«Ваню, твоя знайома Єлизавета Павлівна повідомила мене про неприємності. Я попросила Миколу Платоновича допомогти тобі. Він один з найкращих адвокатів столиці. Прислухайся до нього. Ми зробимо все, щоб тебе витягти. Хвилююся за тебе, але сподіваюся на краще. Твоя Стася». Внизу аркуша був ще слід від губної помади, здається, вона поцілувала папір.

— Ви знайомі з пані Анастасією? — питаю у гостя.

— Я палкий прихильник її таланту і не зміг відмовити у проханні щодо вас. Чесно кажучи, спочатку справа здавалася мені легкою, — він робить паузу.

— А зараз?

— Зараз виявилося, що справа значно складніша.

— Якщо ви натякаєте на гроші, то...

— Іване Карповичу, коли я працюю, я ні на що не натякаю, а завжди кажу те, що хочу сказати. Щодо грошей — це питання не повинно вас турбувати.

— Ви ж не задарма працюєте.

— Звісно, ні, але всі витрати взяла на себе пані Анастасія.

— Тоді в чому складність справи?

— Несподівано виявилося, що у цих провінційних чвар, які привели вас за ґрати, довге коріння, і воно веде до Петербурга.

— Що ви маєте на увазі?

— Маю на увазі те, що ваш арешт відбувся за наполяганням одразу кількох досить впливових осіб зі столиці.