Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Ось він, — Ізабелла підвела мене до столу, за яким сиділи Куровський, патлатий, Олексій та вчорашній гість. Уважно роздивлялися мене, наче коня на ярмарку.

— Ви подивіться, як складений! Наче грецька скульптура! — це Олексій підбіг до мене і почав знімати сорочку. Ну, мені до цього не звикати вже було, то допоміг і швидко вже стояв голяка.

— Яка фактура!

— Занадто добра тілобудова для персонажа з народу, — заперечив патлатий. — Мужики зазвичай кривоногі, пузаті, невисокі, з довгими руками, ледь не до колін. А цей он як панич якийсь!

— Не брешіть на народ! — вступився Куровський. — Є й такі, як ви сказали, але то наслідки кріпацтва, багатовікової експлуатації, коли з народу висмоктувалися всі сили! Але Мокій з країв, де кріпацтва не було, а навпаки була козаччина, тому і складений так добре!

— Ага, козаччина! І пика в нього занадто хохляцька! На руського мужика він і не схожий! — ремствує патлатий, який гнівно поглядає на мене.

— У нього якнайкращі рекомендації від Ізабелли! — нагадує Олексій.

— Не приплутуй цю шльондру! — дратується патлатий.

— Вона не шльондра! — ображається Олексій.

— Ану припинити! — тихо каже гість, і всі вмить замовкають. Таки він тут головний, високий, худий наче тараня, з довгим носом і окулярами. Десь я його бачив. Мабуть, у картотеці на службі. Хтось із есерівських цабе. Роздивляється мене. — Що морда хохляцька, то факт. Але це тільки краще. Ми це використаємо! В реквізиті є відповідний одяг, знайти! А йому зробити оселедець!

— Кого? — всі здивовано перезирнулися.

— Оселедець! Зачіска така старовинна, у козаків раніше була. Як ото на картині Рєпіна «Козаки пишуть листа турецькому султану»! — каже ватажок. Диви, і про козаків він знає.

— Ваше благородь. Я — проти! Як мені потім з тим оселедцем жити! Та поліція ж одразу арештує, скаже, що мазепинець! Та мене наш панотець Михайло до причастя не допустить, бо він зі Смоленська і ото не любить нічого малоросійського!

— Заспокойся. За оселедець додамо ми тобі рубль до платні. Потім зголиш його і все. За поголені голови отець Михайло з церкви не вижене?

— Ну, як так, то можна Тільки два рублі! — кажу.

Дивиться він на мене. Досвідчений у ватажка погляд, а я дурника вдаю.

— Торгуєшся, ти, Мокію, наче жид.

— Дуже вже мені гроші потрібні, — зітхаю.

— Півтора рублі й крапка.

— Ну, воля ваша.