— Так.
— І далі вбивати не будуть, а якось налякають, щоб ми збожеволіли?
— Не якось налягають, це буде жах, якого людина не в змозі витримати!
Насправді людина може витримати багато чого. І я не з лякливих. Якщо вбивати нас не будуть, то, може, є шанс врятуватися. Якщо хоч шпаринка маленька буде, то вже прослизну. Смикав кайдани, вони були міцні. У мене в іншому каблуці була схована шпилька, за допомогою якої міг я відмикати нескладні замки. Спитаєте, звідки такі вміння? Так я ж агент охоронного відділення. Іноді доводилося всяке робити, щоб не втратити клієнта, який різними хитрощами намагався втекти від спостереження. Зараз би мені та шпилька знадобилася, та тільки чоботи в мене забрали й одяг, залишили в самому спідньому, яке перемацали, наче вошей шукали. То посмикав кайдани, вони були міцні, й вирішив чекати, що там далі буде.
— Я так зрадів, коли знайшов цих горюнів! Це ж було нелегко, про них же майже не було згадок, окрім помилкового твердження, що це якась автохтонна група руських, що жила тут ще за монголів. Не дуже цікаво, але я вирішив перевірити. До села мене не пустили, але я зміг почути розмову двох горюнів. Мова видалася віддалено знайомою, я почав вивчати питання, а потім зрозумів, що я знайшов. Я думав, що це головне відкриття в моєму житті! А це виявилося відкриттям, яке спочатку зіпсувало мені життя, а тепер і зовсім відбере його. Ну як так?
— Навіщо ви відправили їм телеграму? — спитав я прямо.
— Що?
— Телеграму. Я ж пішов за вами до поштамту.
Тиша.
— А ви хитрий, Іване Карповичу!
— То навіщо?
— Я хотів попередити їх. Ми так домовлялися.
— Ви ж знали, що вони вб’ють мене.
— Якби ви полізли до них. А якби не полізли, то вас би не чіпали. Іване Карповичу, я чесно сподівався, що ви обмежитеся тим, що почули від мене, і не полізете сюди.
— Могли б і сказати, які вони небезпечні.
— Міг би, але це б тільки розпалило вашу цікавість. А я ж несу відповідальність за Дуб’янівку. Бо це дуже цінний історичний релікт, який потрібно зберегти, поки стане можливою нормальна наукова розмова щодо нього.
— Та він-то доживе, а ось ми — навряд чи.
— Ми — ні! — професор знову почав плакати.
— Та припиніть ви вже, скільки можна.
— Іване Карповичу, ви навіть не уявляєте, що на нас чекає! Це такий жах, який випалить нам мозок зсередини! Випалить!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша: Назустріч славі“ на сторінці 286. Приємного читання.