Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Він бреше! — злякався професор.

— Немає різниці, — посміхнувся війт і щось наказав по-своєму.

— Ні! Ні! Чому мене? Я ваш друг! Друг! — професор би й далі верещав, але його вдарили в обличчя. Потім закували у ланцюги і кинули до того самого підвалу. Знову темрява. Професор гірко плакав.

— Що вони з нами зроблять? — спитав я, коли мені набридло його виття.

— Війт наказав готувати плоти! О Господи! Ні! Ні! — він застрибав до сходів, гримів кайданами, наче каторжник. Мабуть, хотів стукати у двері, але впав на сходах, вдарився і замовк. Я вже думав, що помер, але потім почув його дихання. Живий. Згодом опритомнів і знову почав вити та плакати.

— Що вони з нами зроблять? — спитав я, коли він, наче, вже наплакався.

— Принесуть у жертву Вотану.

— Кому?

— Своєму кривавому богу.

— Заріжуть? — здогадуюсь я, бо вже бачив одних жерців кривавого бога. — Тільки навіщо плоти?

— Вони відправлять нас на плотах у до замку Вотана.

— Куди?

— До замку Вотана, розташованого десь далеко в болотах. Туди веде річка Нею запустять пліт, на який покладуть нас.

— Мертвих?

— Ні, живих, бо ж жертва Вотану мусить бути живою.

— І що далі?

— Далі на нас чекають страшні муки! — кричить професор і знову плаче. Я йому не заважаю, нехай виплачеться людина.

— Що за муки?

— Спочатку прилетять ворони Вотана, — гарячково шепоче Шищенко. — їх звати Хугін та Мунін. Вони будуть клювати нам голови. Це жахливо, це нестерпно, і дехто божеволіє тоді! Далі прибіжать вовки Вотана, їх звати Гері та Фрекі, вони гризтимуть наші голови, ти відчуєш їхні ікла у черепі! Далі буде восьминогий кінь Вотана Слейпнір, який вдарить нас у голову своїми вісьмома копитами, одне за одним — до восьми! Мало хто витримує Слейпніра, лише одиниці, справжні герої! Але і їм не судилося врятуватися! Бо їх Вотан вражає своїм списом Гунгніром, який наскрізь пробиває голову і забирає твій розум, залишає лише безсиле, виснажене жахом тіло! — він кричить і знову плаче.

— А далі?