Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— І чому вирішили, що він шпигун?

— Бо німець і минулого літа їздив до Баден-Бадена.

— Але там же води! Багато хто туди їздить!

— Іване Карповичу, зараз досить того, що в тебе прізвище німецьке, і вже не твою провину мусять доводити, а ти мусиш платити і переконувати, що не винний. Такі справи, — полковник допиває коньяк. Зітхає.

— А ви чого тут досі?

— Та справою ж займаюся.

— Забудьте, Іване Карповичу, забудьте.

— Та ні, вже не забуду, бо близько я.

— Іване Карповичу, не лізьте сюди, бо ще й вами контррозвідка зацікавиться.

— Ну, я ж Підіпригора, а не Штайн якийсь.

— Підіпригора, Іване Карповичу, теж не дуже добре. А раптом ви мазепинець?

— Я? Після охоронного відділення?

— Іване Карповичу, їм же не важливо, хто ви є, їм важливо звинуватити. І ось це легко. Зараз багато кажуть про те, що Австро-Угорщина збирається підбурити малоросів на повстання. У Львові спеціальні курси агентів відкрили. А тут ви, Підіпригора. В повіті вашому вами багато хто невдоволений.

— Звідки знаєте?

— Я ж трохи вивчав ситуацію перед тим, як до вас звернутися. Я ж справді винуватий був, що затягнув! Раніше треба було справою займатися, але в мене роман був. Одна балерина у Петербурзі, голову через неї втратив, про все забув. А коли до тями прийшов, пізно вже було! Профукав я своє життя, Іване Карповичу, профукав! Може, таки вип’єте? — полковник узяв із шафи нову пляшку коньяку.

— Ні, дякую. Вип’ю по закінченні справи.

— Воно нікому не потрібне, те закінчення.

— Воно мені потрібне.

— І що вам вдалося дізнатися?

— Дещо. Більшу частину, але бракує кількох фрагментів, щоб скласти всю картину.