— Після війни?
— Ага, бо зараз же патріотичні настрої, зараз усі проти німців. У нас он в інституті двоє професорів з німців, так подали прохання про зміну прізвищ на російські, бо ж патріоти імперії та дому Романових. Ось так! Якщо людям прізвища доводиться змінювати, то що вже там казати про наукові розвідки! Зараз тільки й можливо, що розповідати про тевтонських варварів та славетну перемогу над ними! Іване Карповичу, а ви залізницею займетеся, чи що? — він спитав несподівано і тепер сам заглядав мені в очі. Але бачив там спокій і тільки спокій.
— Ні, навіщо мені залізниця, — збрехав я так, що аж сам собі повірив.
— А для чого ж вам тоді ці горюни?
— Та просто цікаві вони. Такі, як секта: виглядають інакше, балакають по-своєму, ото я і вирішив порозпитувати. Але бачу, що нічого для мене цікавого. Якась наука суцільна Що ж, професоре, дуже вдячний вам за докладну розповідь.
Я підвівся, професор попросив дати автограф, не просто автограф, а з датою. Підписав я, вийшов і пішов. До найближчого закутка, де сховався. Слідкував за професорським кабінетом Хвилин за п’ять Шищенко вибіг і поспішив кудись. Я за ним Він побіг на телеграф, там дав телеграму. Коли він пішов, я забіг усередину, обдарував рублем службовця і дізнався, що телеграму професор дав до Шостки, до трактиру «Хусгін». У телеграмі було зазначено: «Питали про вас будьте обережні подробиці при зустрічі».
То професор на горюнів працював. Може, й справді шпигуни? Обсіли порохову фабрику, а як наказ прийде, висадять її під три чорти в повітря і залишать нашу армію з порожніми руками. У сумнівах повернувся я до Шостки. Знайшов полковника Василевського, який пиячив у номері готелю. Був приголомшений, навіть не став на мене кричати, що я знову в Шостці.
— Іване Карповичу? Випите хочете? — спитав, і з того, як непевно слова вимовляв, було зрозуміло, що сам полковник уже п’є давненько.
— Ні, що з вами?
— Нічого, — він махнув рукою, підійшов до столу, вилив залишки коньяку в чашку і впав з нею у фотель.
— Де панство з контррозвідки?
— Допитують шпигуна.
— Шпигуна?
— Шпигуна, — киває полковник.
— Але ви цьому не раді?
— Мене звільнили.
— Вас? За що?
— За те, що не зміг уберегти компанію від неприємностей.
— Яких неприємностей?
— Від виплати сімдесяти тисяч рублів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша: Назустріч славі“ на сторінці 278. Приємного читання.