Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Велике село?

— Та немале. А ще від села хуторів по лісах багато. Дикі люди. І балакають так, що нічого не зрозуміло, гірше за циган. Минулого року один робітник із фабрики зачепився з дуб’янівськими. Набігли фабричні, побили чужого. А потім дуб’янівські прискочили, фабрику оточили. Якби дві сотні козаків з Глухова не прибуло, то і штурмом би брали. Ледь вивели з міста. А фабричний той десь за місяць зник.

— Як зник?

— А так, пішов після зміни додому і зник. Вкрали його дуб’янівські, вони такого не вибачають. Справжні звірі!

— А поліція що?

— Нічого поліція. Дуже їм потрібен якийсь фабричний. Вони фабричних не люблять, ще як у 1905 році тут трьох городових убили. Та й у пристава справи з дуб’янівськими є, то поліція їх не чіпає.

Залізничник став розповідати, яка у Шостці поліція погана, хабарники та п’яниці. У нас у повіті не кращі були. Якось прогнила наша імперія. Куди тут воювати, коли поліція замість того, щоб порядок підтримувати, хабарі вимагає, а залізниці такі, що як їдеш, то молишся. І не аби з ким воювати, а з німцями, народом, схильним до порядку та системи. Поганий це ворог, не ті самі турки, яких ми бити звикли.

Посидів я ще трохи з залізничником і пішов до готелю «Клементина». Там мене провели до номера, який знімав полковник. Він мене побачив і дуже зрадів.

— Іване Карповичу, нарешті! Повечеряти з дороги не бажаєте?

— Та можна, — кажу, бо сидір Уляни Гаврилівни ще в обід з’їв.

— Ходімо до ресторації, компанія все оплачує! — полковник мене ледь під руку не вів, наче я важливий гість.

У ресторації, яка при готелі була, нам узялися готувати їжу, а поки полковник замовив по кухлю пива.

— Іване Карповичу, я при начальстві не все міг сказати, то скажу зараз. Допоможіть! Від цієї справи залежить моє майбутнє. Посада у компанії в мене добра, і втрачати її я не хочу. Не можу просто втратити, через деякі причини. То розберіться, в чому тут справа, прошу вас!

— Я спробую, спробую. Але в мене є кілька запитань. Перше: чому нову колію вирішили вести через болота, а не так, як стару?

— Там не такі вже й страшні болота Кілька верст усього, інженери кажуть, що можна зробити насип. Там і раніше планували будувати колію на північ, але потім чомусь повернули на південь.

— І чому?

— Я не знаю. Кажуть, забагато розікрали, то зробили абияк.

— На цьому замовленні теж щось зароблять?

— Звісно, Іване Карповичу, будівництво залізниць — це ж золоте дно. То і зараз би щось заробили, але заробити тут не головне. Головне — виконати це замовлення, щоб отримати інші, вже по-справжньому великі.

— Хтось може бути проти того, щоби ви отримали замовлення?