Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Як вони сюди потрапили? — гнівно питає начальник корпусу. — Пане Гольмц, не звертайте уваги!

— Якщо пан Гольмц приїхав з Англії, то він мусить говорити англійською. Так? — питаю я у всіх.

— Ну звісно! Що за дурні питання! — дратується граф, який став головним оборонцем Гольмца.

— Ось зараз пані Капуста, яка дає приватні уроки з англійської мови, перевірить це. Спитайте, будь ласка, про щось у пана Гольмца, — прошу я дружину професора. Та питає. Я слідкую за Гольмцом Але він грає пречудово.

— Я вас не розуміт! Дюже, дюже поганий вимов. Жахи акцент! — він розводить руками.

— Відповідайте, будь ласка, англійською! — наполягаю я.

— Це що, допит? — дратується Гольмц. — Ще ніде, ні в один країн світу, мене так не принижувать! Я знайшов викраден діамант, а мене допитать, наче злочинця! Ось такий ваш подяк? Ганьба!

— Ганьба! — верещить Маєвський! — Ганьба! — кричить натовп.

— Заберіть звідси цього бунтівника! — кричить начальник корпусу.

До мене кидаються кілька кадетів.

— Охоронне відділення! — верещу, я і показую посвідку. Вона вже кілька років, як я пішов у відставку, не дійсна, але герб на ній впливає на кадетів, і вони зупиняються. — Пан Гольмц сказав, що знайшов діамант. То дозвольте мені останнє запитання!

Я тримаю посвідку високо, наче хрест проти нечистої сили. Іду до Ксенії Дмитрівни, люди переді мною розходяться. Проти охранки піти бояться.

— Ксеніє Дмитрівно, в мене немає сумнівів, що у вас є люстерко. Можна його попросити? — кажу делікатно й усміхаюся лагідно, бо бачу, що співачка перелякана. Дістає люстерко, дає мені.

— А тепер діамант, будь ласка.

— Яке нахаб... — починає начальник корпусу.

— Справа державної важливості! — гримаю я. — Будь ласка, Ксеніє Дмитрівно. Вам немає за що хвилюватися.

— Не віддавать йому діамант, це злочинець! — кричить Гольмц, і знову симпатії публіки на його боці.

— Добре, не віддавайте мені, Ксеніє Дмитрівно. Ось люстерко, проведіть діамантом про ньому. Будь ласка! Ви ж знаєте, як перевіряти діаманти.

Вона проводить. Спочатку ледь-ледь. На склі жодного сліду. Вона натискає сильніше, ще сильніше. Чутно звук скреготіння, але на склі ані подряпини.

— Що? — скрикує Пяльцева.