Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Ні, до готелю.

— І що там?

— Не можу сказати, бо це таємниця, а я вмію їх зберігати!

— Речі пану Гольмцу збирати будете? — питаю і бачу, як у Маєвського нижня щелепа вниз пішла і очі вилізли ледь не на лоба.

— З-з-звідки ви знаєте? — аж заїкатися почав, сіромаха.

— Так я ж ось прочитав, засвоїв дудуктивний метод пана Гольмца. І справді він — величина! — кажу і показую ту ж книжечку, яку мені кадети залишили.

— Не дудуктивний, а дедуктивний метод! — повчає мене Маєвський.

— Так речі збирати? — питаю. Граф озирається навколо, наче бунтівник якийсь.

— Так. У пана Гольмца термінова справа, то як тільки діамант він знайде, одразу поїде з Сум.

— Потягом?

— Так, я потім на вокзал піду квитки купувати.

— А діамант він точно знайде?

— Обов’язково. Зараз він на скрипці в лікарні грає, каже, що для повного зосередження і остаточного розв’язання справи.

— Який же талант! — тільки головою я кручу. — Ну, щасти вам, Климентію Євграфовичу.

Далі на поштамт поїхав. Там уже чекала відповідь на мене з Києва. Телеграму взяв і до магазину «Фрукти та інші колоніальні товари» поспішив.

— Банани в вас є?

— Свіжих, на жаль, немає. Але є сушені, дуже смачні! — каже мені прикажчик, із яким я на вулиці якось говорив, але він мене не запам’ятав, бо окрім того, що морда в мене викликає довіру, так ще і важко запам’ятовується. — А що так усім банани знадобилися? За останній тиждень вже четвертий раз мене питають.

— Мій пан бананів схотів. А може, таки подивитеся? — підморгую і цілий рубль на прилавок викладаю.

— Ну, навіть не знаю, — зітхає продавець. Ще один рубль на прилавку. — Треба подивитися, — каже, але на місці стоїть. Третій рубль з’являється. — Щось пригадую.

Тут уже я розізлився. Бо ж треба і честь знати. Беру рублі і до виходу.