Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Що сталося? — кричу у відчинене вікно.

— У Гольмца стріляли! Здається, вбили! — кричать люди.

— Що? Що? — це вже граф підхопилися і кричать наче несамовитий. — Як? Не може бути! Ганьба!

— Ходімо! — кажу йому.

Побігли. Тільки вибігли, а назустріч Пфальц біжить. Мабуть, що тільки з ліжка, бо в самій сорочці і штанях.

— Що там? — питаю в нього.

— Жах! Жах! — крикнув і далі побіг, чомусь у зворотній бік від «Гіперіону». Мабуть, злякався.

Ми ж побігли до готелю. Біля «Гіперіону» вже цілий натовп, ліхтарі запалили. Витріщак ледь не півміста зібралося. Розповідають, що невідомий заліз на дерево, піднявся на рівень другого поверху, де розташований розкішний трикімнатний номер Гольмца, прицілився і двічі вистрелив, поранивши англійця. Після чого втік.

— Так поспішав, що он аж штани подер! — показували в натовпі на чорну смугу, що матлялася на суку дерева.

— Він живий? Живий? — кричав Маєвський.

— Та наче живий!

Поки в натовпі балакали про те, хто б це міг стріляти у славетною англійця і як таке могло статися у Сумах, де стріляли останній раз на таємній дуелі років двадцять тому, я підійшов ближче до дерева. Лізти на нього було зручно, гілки наче драбина. Так само було і злізати, а те, що стрілець подер одяг, свідчило — або поспішав, або був незграбний. Ну, і смуга тканини дивувала, блискуча, наче з фрака якогось. Хто це в такому по деревах лазить?

— Пропустіть! Пропустіть! — до готелю під’їхало авто.

— Це начальник корпусу! — одразу з’ясували в натовпі. До авто вивели Гольмца, живого, але дуже слабкого, його більше несли під руки, аніж сам ішов. Повезли до лікарні у супроводі кількох озброєних кадетів, бо поліцію вночі хіба добудишся. Поліція прибула лише за півгодини, коли вже головний натовп перейшов до лікарні. Туди і граф побіг, а я залишився біля готелю. Встиг відірвати шматочок смуги, що висіла на дереві. Десь я таку тканину вже бачив, аж на дотик вона була мені знайома.

— Іване Карповичу? — я озирнувся, а шматок устиг сховати.

— О, Миколо Ісидоровичу, — побачив Хомутинського, який буз розгублений і виснажений.

— Та що ж це таке робиться, Іване Карповичу? Мало того, що викрали діамант, скандал на всю імперію, так тепер і стріляли у славетного англійського сищика! Це ж взагалі на всю Європу ганьба!

І де, в тихих, провінційних Сумах. Куди котиться світ? — зітхнув він.

— А що там із Гольмцом? Живий?

— Живий. Але поранений серйозно. Лікарі кажуть, що аби куля пішла на сантиметр убік, то був би мертвий. Поруч із серцем пройшла.