Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Я сто рублів Гольмцу віддав, щоб він дозволив секретарем його стати. Ще й позичати довелося.

— Сто рублів? За що? — обурився я.

— За те, щоб зблизька спостерігати за його геніальним дедуктивним методом! Яким вони бачить людину наскрізь! От Ксенію Дмитрівну коли відвідував, то тільки побачив, а все виклав, що любить вона тістечка французькі, верхи їздити та сінематограф! Ксенія Дмитрівна хоч яка сумна не була, а здивувалася!

— І звідки ото він знає про тістечка Пальцевої чи про машину полковника? — дратуюся я.

— А звідти, що геній, справжній геній! Він дивиться на людину і помічає те, що ніхто інший не помітить! Ось як у індіанців! Біла людина пройде повз слід, і все, а індіанець присяде, придивиться і скаже, коли людина пройшла, чи навантажена, чи не поранена, чи поспішала — все! Ось так і Гольмц! Може, у Ксенії Дмитрівни якась крихта від тістечок залишилася. Всі не побачили, а він побачив! А у полковника, може, хода така, якої в людини, що верхи їздить, не буває.

— А якщо на візку їздить, чому обов’язково машиною?

— Тоді, може, був би забризканий грязюкою одяг. Бо ж дощ учора був страшний. А коли чистий, то в машині їхав. Це я так здогадуюся, а великий Шерлок Гольмц може куди глибше копати!

— Та щось він копає-копає, а викопати не може, — кривлюся я. Бо й сам же нічого вигадати неспроможний, де діамант подівся. Була хороша ідея з карликом, але не підтвердилася.

— Пан Шерлок сказав, що завтра вранці скаже вже напевно, де подівся діамант.

— І звідки він знатиме? Він же у номері зачинився!

— Та це ж дедуктивний метод! Він усю інформацію зібрав, а тепер зосередиться і складе мозаїку! Іван Карповичу, це ж геній! Найкращий сищик світу!

— Ото через того генія мені за вас розплачуватися, — кажу я перед дверима готелю. Не те щоб я за грошами тими хвилювався, все одно копійки, але ж ось як дивно, що тому Гольмцу Маєвський сто рублів дав лишень за те, що буде писати про нього, а я ж сам записи пишу і ще йому мушу приплачувати, щоби додавав літературності. От чому це так? До того ж, у цього Гольмца, я так розумію, сам лише кримінал, убивці та грабіжники, а в мене про політичні справи. А це людям освіченим куди цікавіше читати!

Узяв я кімнатку на третьому поверсі, піднялися туди. В кімнаті одне ліжко, стілець ледь стоїть і стіл невеличкий. Граф одразу сіли за стіл, нотатник дістали.

— Іване Карповичу, а повечеряти у вас немає чим? А то голодний я, страшне.

— А що ж, гостя не годували англійського?

— Та він наказав вечерю в номер собі подати.

— А обід?

— Та я записував усе, то не встиг на обід, — каже Маєвський і червоніє.

Ага, не встиг. Не пустили графа за стіл, бо ж обідали поважні люди, куди там цьому дріб’язку пробитися.

— Слухайте, графе, а ось поясніть, чому на книжці про вашого Гольмца не його портрет?