Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— А окрім того карлика, більше ніяких немає?

— Ні, місцевих немає. Але в цирку є.

— А де цирк?

— Та на Вольному лужку стоїть, де завжди.

Розпитав я, де той Вольний лужок, і побіг туди. Дивлюся, а цирк уже збирається. Вантажать усе на вози, коней запрягають. Бачу, он виходить Капуста задоволений. І мавпа та руда з ним, як обхопила, так і тримається. Мене побачив викладач, спохмурнів і пішов швиденько, удав, наче не помітив.

— А чого це він мавпу вашу забрав? — питаю в одного з циркових.

— Продаймо ми мавп.

— Чому?

— Дресирувальник наш зник, то немає кому з ними працювати, — зітхає циркач.

— Як зник?

— А так. Пішов учора кудись, казав, що ненадовго, і зник.

— Вчора ж дощ періщив!

— Ото в дощ і пішов. Мабуть, якась зустріч важлива. Може, роботу запропонували, а може, вбили. Однак не повернувся і все. А мавпи без нього як подуріли. Сьогодні зранку втекло кілька Аж із поліції приїздили, вимагали терміново зібрати тварин, бо ж очікується приїзд якогось цабе закордонного, то щоб не ганьбили місто.

— А ви в поліцію щодо дресирувальника зверталися?

— Та ну хто там циркача якогось шукати буде? Поліція тільки і вміє, що гроші з нас трусити. Наче вони нам з неба падають.

— А карлики у вас є?

— Є. Навуходоносор Ієрихонович відпочивають зараз.

— Оце ім’я таке у нього? — дивуюсь я.

— Ну, звати його Федька Дрібок, але для сцени краще, коли ім’я гучне. То ото і став Навуходоносор Ієрихонович.

Показали мені віз, де карлик відпочивав. Я подивився, а воно стареньке. Крекче та зітхає. Розповів, що раніше жонглером був, але зараз старість, руки тремтять і ложку ледь тримають, то перейшов у клоуни.