Розділ «Засвіт встали козаченьки… Повість»

– Він кричить «спиніться», – захвилювався люд. – Спиніться!

– Стійте! – вигукнув полковник.

– Стою, – сказав кат.

Люд поспіхом розступився, утворивши прохід, яким уже мчав вершник на загнаному коні. З коня шматтями звисала піна.

– Спиніться! – востаннє крикнув вершник.

Не добігши помосту, кінь з усього розгону впав, вершник перелетів йому через голову, миттю схопився й одним стрибком опинився на помості, відгородивши собою Марусю від вербової колоди й сокири на ній.

– Іскра… – пронісся шепіт майданом. – Іван Іскра… Звідки він узявся? Наче з неба звалився…

– Іменем гетьмана України Богдана Хмельницького, спиніться! – крикнув Іван Іскра і вихопив з кишені папір. – Я з Києва. Ось власноручний наказ гетьмана.

– Читай, Іване, читай, – загудів майдан.

– Читай, – велів полковник.

– «Панам полковникові, судді, старшинам і всьому Полтавському полку, – голосно читав Іскра. – Наказ. У розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже, і карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, за голову його дочки Марусі Чурай… В пам'ять героїчної загибелі батька і заради чудових пісень, що вона їх складала. Надалі без мого наказу смертних вироків не здійснювати. Марусю Чурай з-під варти звільнити. Гетьман України Богдан-Зиновій Хмельницький».

Кат, не чекаючи команди, зняв з помилуваної кайдани.

– Іди собі, небого, – шепнув. – Та гетьману дякуй і Богу молися.

Притримуючи на грудях розірвану сорочку, Маруся Чурай, нічого не бачачи поперед себе, повільно зійшла з помосту і пішла попід вишикуваним Полтавським полком. Ступала тихо, нечутно.

І раптом полк, віддаючи останню шану дівчині, з чиїми піснями він ходив у бій, гримнув:

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі…

І тієї ж миті майдан в один голос підхопив пісню: