TextBook Ось тепер уже все.
«Тату, тату, – шепоче Маруся, прислухаючись до тупоту копит. – Примчи в Полтаву, забери мене з собою. Та швидше, бо кат уже рукава засукує…»
– Виконуй вирок, кате! – чує вона голос.
«Спіши, тату, спіши… Забери мене до себе у вічність…»
Кат бере двома руками сорочку Марусі і рвучко її розриває.
Чути тріск полотна, хтось злякано і наче здавлено вигукує:
– Та що ж це таке… Сорочку на ній розривають…
Розірвана сорочка сповзає, оголюючи спершу білі, наче матові плечі, далі груди… Ойкнувши, Маруся кайданами затуляє груди.
– Коса заважатиме…
Невже то кат говорить? Він бере в руки її косу, шепче:
– Не бійся, дівчино. Я діло своє добре знаю. Один удар і… ніякого болю. Кажу, болю не відчуєш. Не встигнеш відчути, як уже перед Божим судом станеш… А косу, щоб не заважала, доведеться відрізати. Потрапить під сокиру – завдасть тобі муки. Двічі тоді доведеться рубати…
І раптом рвучко повертається до судді.
– Пане суддя. Панове старшини. Козаки! Люди добрі! Отаку вроду губити… Таку шию рубати. Рука не здіймається. Порятуйте мене, увільніть… Схаменіться. Змініть гнів на милість. Вона ж дівчина. Хіба ж можна дівчат губити? Бог покарає її, і досить.
Пан полковник крутить сивого вуса.
Козаки похнюпили голови.
Люд насторожено притих.
А тупіт копит наростає все ближче й ближче.
«То батько мій спішить за мною…»
Маруся першою з високого помосту загледіла вершника, котрий чвалом гнав коня на майдан.
– Пострива-айте!!! – закричав вершник що було сили й розмахував над головою шапкою. – Спиніться!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місто коханців на Кара-Денізі. Засвіт встали козаченьки...» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Засвіт встали козаченьки… Повість“ на сторінці 48. Приємного читання.