Розділ «Ордер на любов Роман»

– А постривайте-но, прудкі, – крикнув осавул, вихоплюючись з яру напереріз двом вершникам. – Хто за їдні? Звідки й куди Бог несе? Якщо Бог, а не Аллах… Ба, ба, та це ж, кажись, свої. Істино християнські душі, на мусульман і не схожі. Чому самотні гасаєте на пограниччі, чому з ногайських степів мчите у наші краї? Ану перехрестіться!..

Таки наші…

– З татарського полону втікаємо на Січ людославну, – одказав один з вершників. – Звати мене Тарасом, я з Кальміуської паланки, а це… – і вмовк, ворушачи губами.

– Бачу, бачу, що з татарського полону. Як і те бачу, що з тобою дівчина. Відчайдухи! Від Кальміусу поперлися до ногаїв, а це чимдуж втікаєте до своїх. Бідові!

Тарас ледве зсунувся з коня, що вже тремтів і в першу мить не міг і кроку зробити – мусив пострибати на зігнутих ногах, ляскаючи себе руками – так затерпло тіло.

Сяк-так оговтавшись, допоміг Оксані спішитись, подивувавшись про себе: «Хай я, а як же вона витримала такі скачки?!»

– Невже й справді я бачу перед собою козаченьків рідних? – питалася Оксана й безгучно плакала.

– Козаки, як козаки, – посміхнувся осавул, підкручуючи вуса. – За плечима рушниці, у руках ратища, порох та кулі в ладунках на чересі – такі ми.

І пахкаючи своєю нерозлучною люлькою-носогрійкою (взимку вона й справді зігрівала нетягу), замугикав явно хвастовите:

Се козак запорожець,

ні об чім не туже;

Як люлька й тютюнець,

то йому й байдуже.

По хвилі:

– Що козакові треба? Крім хліба та неба, нічого більше не треба.

Посмезнувся:

– Ось такі ми, січовики на пограниччі. А тепер розказуйте, хто ви і куди путь тримаєте – страх який я цікавий. Усе хочу знати.

– З татарської неволі путь тримаємо на Січ, – відповів Тарас. – Чи ж далеко до неї звідсіля?

– Кому – як. А ось тобі… Чи відомо тобі, парубче, що спідницям, к приміру, і потикатися на Січ зась? А того, хто вслухається, можуть і по голівці погладити. Проти шерсті. Про Петра Сагайдачного чув? Про отого, що проміняв жінку на тютюн та люльку? Бо козакові з жінкою ще треба возитися, а тютюн та люлька козакові в дорозі знадобиться. – І додав уже серйозно: – Січовикам тре' воювати, а не біля жінок пропадати. То лише зимівчанам можна з жінкою повозитися.

– Оксана – ще не моя жінка, – Тарас почервонів, – вона моя дівчина.