Розділ «Ордер на любов Роман»

Зрештою, йому порадили звернутися до одного чоловіка. Він був схожий на козака, хоча й без оселедця, підстрижений по-селянському, в кружок. Постава його чимось видалась Тарасові знайомою, наче десь уже бачив його.

– Як його звати? – поспитав.

– Грицько Невмиваний.

Гм… Уперше чув про такого, а на позір наче знайомий. Ще йому сказали, що той Грицько – їхній курінний отаман.

– Куреня ще немає, а курінний вже є, – казали. – Тож маймо триматися купи і отамана слухатися, бо інакше нас і кози рогами сколють.

Отаман Невмиваний, поголившись скіском, саме вмивався, у річці хлюпався з явним задоволенням. Був то кремезний здоровань у вигорілій, просякнутій потом і сіллю сорочці, що ледве чи не торготіла на ньому, але судячи по всьому власна нужда його не доймала – веселий.

– Пане-товаришу, – почав було Тарас за давнім козацьким звичаєм вітатися й осікся, як отаман, утираючись подолом сорочки, повернувся до нього і привітно загудів:

– Ге-ге-ге!.. Козацьку мову чую. Якими вітрами тебе, пане-товаришу, до нашого стану занесло?

– А тими, пане отамане, що Січ нашу розметали, а козаків по світах розігнали.

Отаман, подавшись уперед, пильно придивлявся до Тараса чіпкими гострими очима.

– Ба, ба, – вихопилося в Тараса, як він упізнав у таборовому отаманові сотника із загону наказного полковника Василя Журби, з яким воював на Поволжі у війську Омеляна Пугачова за волю і кращу долю, що її вони так і не вибороли; проте отаман, урвавши оте «ба, ба», яким Тарас почав було висловлювати радість і подив, що здибав товариша по недавньому походові на Поволжя.

– Ба, ба! – передражнив його. – Коли ти, пане-товаришу… Як тебе? Кажись, Тарас Кожум'яка? Так ось, коли ти гадаєш, Тарасе, що перед тобою сотник Хведір Нечеса, як тобі, бачу, здалося, то ти попав пальцем у той… у небо. Протри сліпи. Перед тобою посполитий Грицько Невмиваний. Утік від пана-ляха з Правобережжя, а тутечки вибраний курінним отаманом оцієї, – показав, – галайстри – второпав?

– Уторопав, нічого не второпавши.

– От і молодець. Менше будеш второплювати – довше житимеш. Ти мене не бачив у Пугача, а я тебе в його війську не здибував, і ми квити. Не мав я щастя тебе раніше лицезріти, хоч нас і поносило по Росії. – Підморгнув: – Годиться?

Тарас, нарешті все збагнувши, кивнув.

– А тепер кажи, чого прибився до нашого табору бурлаків, Тарасе… Оселець? Місце собі шукаєш у світі білому? То й приставай до нас, нам такі, як ти потрібні. Тут чи не половина козаків, котрі вдають із себе селян-втікачів… Чого? Та того… – Озирнувшись, шепнув: – Серед тутешньої галайди трапляються і нишпорки з Таємної канцелярії генерал-губернатора Рум'янцева. Те стерво всюди суне свого носа. Тиняються межи людьми, труться як карасі з ікрою, до балачок прислухаються та до всього придивляються… Підцакують та за своїх себе видають. За гнаних і переслідуваних. А самі винюхують наших братів пугачовців, котрих величають чи не своїми братами. А вже кого вислідять – пропав чоловік! А ось виокремити їх із тлуму непросто, на позір вони такі ж, як і ми, нетяги-бурлаки. Чернь-сірома. І панів хіба ж так поминають! Аби на відвертість наївних викликати. Та й Пугача згадують… Жаль, мовляв, не вдалося йому волю здобути. Як піддакнеш їм – хана! Того ж дня такого, як шуліки птаха схоплять. Хай буде тобі в помку. У них імена багатьох козаків, які ходили до Пугачова. Не всі вони загинули, дехто, як от ми з тобою, повернулися, нишпорки таких і вивуджують з юрмиська. Отож, тримай вуха сторч. Ось тому і я вдаю із себе селянина-втікача. Краще буде, якщо Тарас Кожум'яка десь пощезне.

А ти називайся… Ну, скажімо, Остапом. А на прізвисько… Придумай собі яке-небудь, пане-товаришу.

Тарас подумав-подумав, плечима стенув.

– От біда, ніщо в голову не лізе.

– Біда, кажеш? Ось тобі й прізвисько готове – Біда. Остап Біда. Годиться? А про Тараса Кожум'яку, мятежного пугачовця, ти, приміром, і слихом не слихав. А ми приймаємо до свого товариства Остапа Біду. Усім кажи, що ти посполитий. Утік, мовляв, від панів з Правобережжя. З Волині там чи що. Тож ходімо, Тарасе… Тобто, Остапе, до мого куреня. Біля нього місце є, там і свій збудуєш. На перше времня для проживання і куреня вистачить, а далі, як казав сліпий, побачимо.