Кривлюся.
— Та начебто ні. Прізвище не пам’ятаю. Може, в обличчя...
— Ось фотографія. Упізнаєте?
Чоловік. Приблизно одного зі мною віку. Пласке, рябе обличчя, ніс картоплею, каштанове волосся недбало розчесане на косий проділ.
— Ні, не знаю. Хоча... — ще раз вдивляюся у фотографію.
— Спробуйте пригадати.
Чесно намагаюся. У голові прокручується калейдоскоп облич. Приміряю їх, немов маски, до фотографії. Маски... грим... обличчя — клоунський типаж, кров на щоці, надірване вухо...
— Скоморох?!
— А хто ж, як не він. Так ви були знайомі?
— Ні. Тоді, на Гиївці, побачив уперше.
— З одного боку, у мене немає підстав вам не вірити, — голос Матвія Андрійовича звучить скрадливо. Не голос, а котяча лапа: оксамит приховує гострі пазурі. — Але з іншого боку: як ви у такому разі поясните, що покійний Кожум’яка Микола Ігоревич, він же Скоморох, згадує вас у своєму заповіті?
Стеля валиться на голову.
— ...Мене?!
Мабуть, все, що я думаю з цього приводу, написано аршинними буквами на моїй фізіономії. Тому підполковник питань більше не задає. Щоб порятувати мене від інфаркту. Вправно, немов картковий шулер, пускає по столу два аркуша ксерокопій.
— Ознайомтеся.
У моїх руках — копія завіреного нотаріусом заповіту Кожум’яки Миколи Ігоревича, що знаходився на момент підписання «при повному розумі і тверезій пам’яті». У останньому я, правду кажучи, сумнівався. Наступні рядки підтверджують сумніви:
«Різьблений же виріб з кістки домашньої тварини, зроблений згідно китайської традиції «Куля-в-кулі», заповідаю Смолякову Валерію Яковичу, що проживає за адресою...»
Адреса правильна. Моя адреса.
— А ось і він... Різьблений виріб, — Матвій Андрійович витягує з ящика столу якусь дрібничку. — Візьміть, не бійтеся.
Дійсно: «Куля-в-кулі». Найкрупніша, зовнішня — трохи більше кульки для пінг-понгу. Скільки ж їх тут, куль цих? Чотири? П’ять? Майстерне різьблення, фігурні отвори у формі листя, квітів, значків «Інь-Ян» і хитрих закарлюк. А всередині, в самій глибині, щось тьмяно мерехтить, переливається бузковим... бордовим?., ні, все-таки бузковим світлом. Красива цяцька.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Де батько твій, Адаме?» автора Олді Генрі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ваш вихід, або блазнів ховають за огорожею“ на сторінці 10. Приємного читання.