Розділ «Де батько твій, Адаме?»

Верть та круть!

Доле, смерть мені даси? — не дадуть...

Я все розумію, тату. Я розрізняю добро і зло. Нам... мені... нам не вистачатиме вас в Едемі. Вас, наших батьків. Адам народив синів. Сини виросли, подорослішали, самі стали батьками — і, врешті-решт, круг замкнувся.

Так, тато, я чую тебе.

Волі хочеться, кріпаче? — не дадуть.

Долі хочеться, жебраче? — не дадуть.

Натовп — церква небораків.

В храмі — п’ють.

Хочеш голосу, співаче? — не дадуть.

Батьки йдуть. Круг замкнувся. Чи зможу я, отруєний добром і злом, не перетворити його на спіраль? Все почнеться спочатку, на новому витку — і ми знову зустрінемося з тобою, тату. Ми зустрінемося, і цього разу все буде добре.

Все обов’язково буде добре, адже я знаю...

Не навчився я просити — той нехай!

Без надії та без сил — той нехай!

Блазню, в дзвоник калатай,

Пий-гуляй!

Хоч здіймайте на списи — то й нехай.

Я не знаю головного: ти повернешся — чия вирушу шукати тебе?!

Чи знайду ?!

Тату, мертвий, ти посміхався так, як мені ніколи не зуміти.

Бруд під нігтем у Творця — так, це я.