Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Стала до мене спиною.

Каже:

— Ну, як ти вартових знімав, щоб не пискнули.

Лілька підставила мені шию. Від шиї багато крові. Я міг забруднитися фонтаном.

Ударив її зі спини, знизу — під лопатку. Як треба.

Знаряддя вбивства кинув біля трупа, оскільки на ножі залишалися сліди пальців Мойсеєнка.

Пішов потайки. Міг стверджувати з усією відповідальністю, ніхто мене не бачив.

Але виходить, бачили. Лаєвська бачила. Може, помітила, як я пробираюся від будинку Лільки, може, в сусідній кімнаті сиділа. З неї станеться, прийшла і чекала, коли я прийду і в ліжко з Лількою ляжу.

Але що ніж я спеціально залишив з відбитками Мойсеєнка — на це у Поліни оперативних знань не вистачило. І вона думала, що я свої пальчики залишив на рукоятці. Вона ніж відразу за мною схопила, а в міліцію не повідомила. Ніж увечері віднесла до Євсея. На збереження.

Далі розгорталося так.

Я чекав на роботі, коли надійде повідомлення про труп громадянки Горобчик. Мене як дізнавача, звичайно, на вбивство не послали б. Це справа слідчого. Але я відразу як прийшов — улаштував крик у Свириденка, що мене затирають, а я хочу далі вчитися, дійти до слідчого. А тут чортзна-що коїться. Слідчі такі ж, як я, вважай, без освіти, а при посаді, і я у них на побігеньках.

Свириденко сам закричав:

— Слідчі завалені по горло, двох заарештували, інших трясуть, мене до стінки притискають, шиють змову просто на робочому місці. Ну що їм треба? Що? Гітлера їм треба, щоб заспокоїлися, заняття собі знайшли? Коротше! Коли що надійде — твоє. Бери і виявляй себе на повну котушку. Розкриєш — учитися направимо в Харків. Зверни увагу. Я кадри ціную.

Через чотири години надійшло повідомлення.

Я виїхав на розслідування.

Був і за оперативника, і за дізнавача, і за слідчого. Доручень нікому не давав, скрізь бігав сам замість опера.

Потім Мойсеєнко наклав на себе руки. Справу закрили.

Далі — як було, так було.

Євсей, бідний, бачив — розслідування веду я, тим більш під виглядом побутового, в МДБ справа не передається, усюди я сам, нікого не підключаю, тримаю режим секретності, з ним не ділюся. Тим більш — я по суті дізнавач, а не слідчий. Уже дивно і викликає пересуди і підозри. Натомість Євсей дивився всередину цієї справи, а не на поверхню, як усі. На поверхні — вбивство з ревнощів, плювка не варто. А Євсей знав — кохання ні до чого. Хоч удавись — ні до чого. Лілька перед ним наскрізь поставала у своєму істинному світлі — діти та інше заодно з Лаєвською. Не те що переді мною. Гутін і зміцнився на думці, що виходу у нього немає іншого, окрім як стрілятися з табельної зброї. Не чекати, поки за ним прийдуть.

Уперше за довгий час я не думав про Лаєвську і Лільку.