Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Єва підвела голову. Вирячила очі.

— Не скажу. — Одними губами і промимрила.

Я не став сперечатися. Знала й знала. Випливе.

Напоказ почав збирати коштовності. Складав по одній. Особливо дбайливо перекладав червінці. Не кидав усередину, а засовував на самісіньку глибину.

Євка не дивилася. Стягувала хустку на грудях. Стягувала-стягувала, аж поки один кінець дав тріщину. Тобто порвався. Стара хустинка. Євка з такого конфузу опритомніла. Здерла залишки і замахала в повітрі.

Я побачив її плечі і зазначив, що вона погладшала.

— Ти, Євочко, головне, стеж за фігурою. Їж менше. Ти від нервів їси багато. Сукня весільна готова, напевно. З мірки не зійшло? Нічого, Поліна розставить клинцями з боків.

Євка обмацала свої боки — машинально. Жінка.

Я різко продовжив:

— Де й хто показав тобі вміст капшука?

— Ніхто не показував. Довид словами сказав: тут, каже, на найважливішу справу кошти. І твоя доля, Єво теж тут. Від твого імені Лілія розпорядилася — п’ять золотих монет царського карбування. Так і сказав — «карбування». Я б такого не вигадала. Повірте, Михайле Івановичу. Я наче з ланцюга зірвалася. Я з ними вже попрощалася. Не віддала мені їх Лілька до своєї смерті, я їх з нею відпустила на той світ. Навіть спокійно. Пробачила борг померлій рідній сестрі. А як же. А тут знову чую як належне: від мого імені. Тобто вона забрала їх у Лаєвської і від мого імені в капшук засунула. А там знаєте що? Там коронки єврейські. З мертвих. Яких стріляли поліцаї. І обручки теж. І вони, гади, туди ж мої монети. Лілька навмисно! Саме навмисно! Вона й не таке могла вигадати. Точно Лілька! Я відразу повірила і вимагала свою частку назад. Довид відмовив. Я Зуселя притягла на собі, можна сказати, послугу Лаєвській зробила. А виявляється, мої грошики там, разом із цією гидотою, з мерцями заодно, щоб я руки свої туди пхала і потім повік не відмила.

Євка затремтіла спиною і плечима. Не ридала. Тряслася, як циганка. Я в Угорщині бачив. З табору кілька старих бабів-циганок пленталися, ми їм хліба дали. Одна почала танцювати для нас. І звалилася. А плечі тремтіли ходором.

— Не треба, Єво. Відмила б ти руки свої гарні. Відмила б. І не від такого відмивають. І нареченого ти отримала. Гарного. Ти думаєш, сама його заарканила, а може, його тобі Лаєвська підсунула і зі скромності не пояснила, що він від неї. Га?

Євка трусилася і гикала.

Уже коли йшов, з порога вигукнув:

— Зусель зник. Не зголошувався тут?

Євка не відповіла.

За ближнім рогом простояв хвилин п’ять.

Євка вискочила з хвіртки і кинулася бігти кудись. Під пахвою згорток. Газета в деяких місцях продерлася і блищала біла матерія. Чи шовк чи щось таке. І не кудись вона бігла. Я не сумнівався — до Лаєвської.

Спокійним широким кроком я йшов провулком у напрямку до міського саду.