Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

А поки на порядку денному у мене стояв Штадлер. Навіщось Лаєвська наказала Світлані розіграти виставу. Навіть робила наголос у своїй брехні на те, що саме з’явився Штадлер, а вона при ньому як супроводжуюча інваліда.

Йшов до Штадлера з посмішкою. Ось шкандибаю до німого. Щоб запитати про Зуселя, який тепер теж безсловесний.

Штадлер зустрів мене зажурено. Відразу взявся за писанину.

Я читав за ним кожну літеру. А він їх від швидкого хвилювання часто пропускав і плутав місцями.

Виклав, що його довго випитувала Лаєвська про мене. Але він нічого не сказав. А яким чином їй стало відомо, що він зі мною дуже добре знайомий? А таким, що їй розповідав покійний Гутін, як вона запевнила Штадлера.

На моє питання, куди Штадлер пішов після того, як я його відправив від себе у вечір приходу Зуселя, Штадлер написав, що додому, і що інших думок у нього тоді й бути не могло.

Штадлер, коли писав, часто слинив хімічний олівець, і на обличчі у нього утворилися сліди. Зокрема, на губах і на лобі, тому що він то рот мусолив кулаком, то тер чоло.

Я сказав, що недавно бачив Зуселя і що Зусель просив переказати вітання. І нагадав про гроші.

При згадці про гроші Штадлер захвилювався, членороздільно замукав і замахав руками, виказуючи заперечення.

Я відверто, але м’яко запитав, навіщо Зусель тягнув із собою гроші? Може, хотів мені дати хабаря?

Штадлер нічого не написав. Але плечима не знизав і руками не розвів. Навіть головою не похитав.

Із чого я зробив висновок: обманює і приховує.

Тоді я перейшов до інших нот.

Згріб його писанину, скинув на підлогу і розтер чоботом.

Показав пальцем униз для наочності:

— Це твоя писанина. Поки що. А можеш і ти сам так лежати. І тебе чоботом будуть розтирати на мливо. Де гроші?

Штадлер не поворухнувся. Олівець відкинув — він саме підкотився йому під лікоть. Я олівець зловив і націлив просто в око Штадлеру. Олівець не дуже гострий. Але Штадлер мав досвід з органами. Знав, чим справа може закінчитися.

— Ну, Веніаміне Яковичу?

Штадлер дивився на обслинений грифель, як на страшного ворога. Ніби в руках у мене пістолет.

Дивився-дивився і раптом опустив голову, руки вільно звісив уздовж спинки стільця. Відкинувся назад. А ноги витягнув. Навіть нахабно витягнув. Трохи шарпнув мене за чобіт.