Розділ «Частина третя ЛУАЯН»

Торія. Він відчув, як слабшає вона від нестерпного жаху, як обвивають її чіпкі руки ката, і в очах його затяглася чорно-червона завіса.

Ривок. Переворот. Тіло його два роки не відало бою, він чекав від нього непокори, але відчув тільки несамовиту радість м’язів, схожу на радість звільненого від ланцюга пса.

Торія б’ється в чужих руках. Хто посмів доторкнутися до неї?!

Він ударив, майже не дивлячись, — стражник зігнувся, меч хотів було випасти з його руки, та Егерт перехопив важку рукоятку. Короткий меч, незнайома зброя, але рука сама собою скинулася, і хлопець із подивом почув дзенькіт металу об метал і побачив іскри, що розлітаються, а просто перед собою — очі Фагірри, люті, божевільні.

Торія металася, вона зовсім поряд, Егерт відчував, як рука, що утримує її, грубо роз’ятрює рани від катувань, а вона майже не зауважує болі, потерпаючи від страху за нього, Егерта…

Мечі схрестилися знову, Фагірра напіввідкрив рот, його зброя зметнулася знову, і тоді, ненавидячи перешкоду, яка відділяла від Торії, Солль кинувся в контратаку.

Здається, він щось кричав. Здається, хтось у сірому плащі насмілився наблизитися ззаду, Торія заціпеніла від жаху, і наступної секунди на поміст важко впав закривавлений предмет, що нагадував руку з затиснутим у ній кинджалом. Іграшкову шибеницю зметено було із суддівського столу, і страчена лялька вперше за багато років вивалилася з петлі. Минуло кілька митей, і меч Фагірри полетів у волаючу юрбу, а сам він похитнувся й упав, і якусь частку секунди Солль дивився зверху вниз у його збілілі очі.

— Егерте!..

Чужі брудні руки безжалісно тягли її геть. Солль обурено заревів, і одразу короткий меч, відвойований у невідомого стражника, був уже в польоті.

Життя міського ката, сіре й нудне життя, обірвалося миттєво. Повівши рукояттю, що стирчала із спини, бідака ліг на поміст біля ніг своєї недавньої жертви; Торія відсахнулася, і Егерт зустрівся з нею очима.

…За що їй це? Кров, жах… За що, бідна дівчинко…

Він знову побіг, і вона кинулася йому назустріч. Уже простягнувши руки, Егерт побачив, що кохана дивиться йому за спину. Солль обернувся, і дуже вчасно, бо Фагірра був уже тут — вискалений, з перекошеним ротом і занесеним стилетом.

…Ні, Торіє. Не бійся. Не бійся ніколи.

Йому вдалося відбити першу атаку. До чого сильний і живучий… цей учитель фехтування.

Удруге стилет мало не подряпав Егертову руку.

…Зброя! Небо, пошли мені шпагу, ну хоч кухонний ніж…

Він спіткнувся й ледве втримався на ногах — стилет не можна підпустити до Торії, вистачить однієї подряпини, однієї подряпини витонченого вістря з темною крапелькою на кінці буде досить…

Під ногами його дзвякнули кліщі. Він відчув у руках їхня вагу, ривком скинув, захищаючись, виставив перед собою. Цієї самої миті Фагірра кинувся у свою найлютішу, найнесамовитішу атаку.

…Егерту не хотілося, щоб Торія це бачила. Відступивши на крок, він ухопив її за плечі й долонею закрив їй очі.

Фагірра ще стояли стояв, кліщі стирчали в нього з грудей, і роззявлений залізний дзьоб щирився на Егерта з німою погрозою. Зі спини — Егерт знав — визирали закривавлені рукоятки. Агонія плащоносця була страшною, і Солль пригорнув Торію до себе, намагаючись не торкатися хворобливих ран.