Розділ «Частина третя ЛУАЯН»

— Так, — сказав він учетверте.

Кат почухав ніс, йому було нудно, Фагірра переможно посміхнувся.

— Чи правда, що магічні дії декана і його доньки викликали в місті Мор?

…Сталеве лезо розпороло йому щоку, а закляття переломило його життя. Він був самовпевнений того ранку, весна видалася холодною й затяжною, краплі збігали по стовбурах, наче когось оплакували… Він не замружився, коли шпага в руках Мандрівця націлилася на його обличчя, був біль, але страху не було навіть тоді…

Він відчув, як шрам на щоці оживає, пульсує, наливається вогнем. Усе ще притискаючи до нього долоню, глянув униз і зустрівся поглядом із прозорими очима без вій.

Мандрівець стояв біля стіни, у юрбі і окремо від усіх. Серед безлічі цікавих, збуджених, похмурих і напружених облич його довге, прорізане вертикальними зморшками обличчя здавалася безпристрасним, як навішений на двері замок. «Коли перше у вашій душі стане останнім… Коли на п’ять питань ви відповісте „так“…»

Доля веде його точно по наміченій ниточці.

Він здригнувся, бо цієї миті Торія теж впізнала Мандрівця. Не обертаючись, Солль побачив, як розпухлі губи її спочатку непевно, а потім сміливіше й радісніше складаються в посмішку.

Посміхаючись, вона йде на жахливу смерть. Так трапилося, що помилування для Солля пролунає вироком Торії. Вона знає це й посміхається, бо в її житті було вічнозелене дерево над могилою Першого Віщуна, і ті ночі, проведені при світлі каміна, і була його клятва — зняти шрам заради неї…

Перше в душі повинно стати останнім. Заради неї, заради виконання своєї ж клятви він відречеться й зрадить і підпише вирок. Хто затяг цей вузол?

Небо, він надто довго зволікає, уже хвилюється зала й супиться Фагірра, а кат — той поглядає з інтересом, недбало приспустивши на підлогу мішок із кліщами…

Егерт замружився, але уяві було наплювати, розплющені його очі чи ні, уява послужливо підсунула йому чітку до дрібниць картину: камера катувань… У тіло впиваються ремені, над Соллем діловито схиляється кат, непоказний, у мішкуватому балахоні, а в руках його кліщі… Зціплені зуби Егерта розтискають величезним ножем, а кліщі все ближче, залізний дзьоб відкривається, наче передчуваючи трапезу. Солль судомно намагається відвернутися, і десь у темряві спокійний голос промовляє: «За лжесвідчення», і Егерт відчуває холодний захват сталі біля кореня язика…

Людина не може так боятися. Так бояться Звірі, що потрапили в капкан, так боїться худоба, загнана у ворота бойні… Егерт чудом втримався на ногах.

Погляд Фагірри лежав на ньому, як могильний камінь, погляд Фагірри спопеляв, господарював у його душі, плутаючи думки. П’яте запитання прозвучало…

Він повинен відповісти зараз, поки кліщі ще в мішку, поки дивиться Мандрівець, який знав усе заздалегідь… Він відповість — і страх більше не терзатиме його. Не дарма так болить, так пульсує, так турбується шрам — наче жива істота, наче п’явка, яка багато днів ссала чужу кров і ось зараз приречена на загибель…

— Егерте, — ледь чутно долинуло з лави підсудних. Можливо, Торія не промовила його імені вголос, але, обернувшись, він зрозумів, що вона благословляє його на п’яте «так».

…Вогонь у каміні, темне волосся на подушці… дитячий страх і довіра — теж дитяча… Високе вікно бібліотеки… Мокрий голуб на доріжці… І сонце, сонце б’є у вікна… Кошик у руках, зелені цибулині хвости лоскочуть руку, і тепла булка з її рук… Знову сонце. Відбиток каблука в м’якій прогрітій землі… Долоні на очах, а сонце пробивається між пальцями… Пахне мокра трава, тане сніг у волоссі…

Торія тихенько скрипнула лавою.

— Егерте…

Як вона боїться за нього. Як вона хоче, щоб скоріше все скінчилося, щоб він, нарешті, сказав…