Розділ «Частина третя ЛУАЯН»

Егерт відчув жах Торії, вона навіть відсахнулася, коли Фагірра глянув на неї. Від думки, що ця людина власноруч катувала її, у Солля звело щелепи й виникло бажання вбити його, але страх, що прийшов натомість, повернув усе на свої місця.

Фагірра почав обвинувальну промову, і з перших же слів Егерт зрозумів, що справа безнадійна, що Торія приречена й пощади не буде.

Фагірра говорив рівно й просто, люди слухали його, затамувавши подих, і тільки в задніх рядах не вмовкав шепіт — слова обвинувача ланцюжком передавалися на площу. Його слова, зважені й вивірені, як набуток ювеліра, незаперечно свідчили, що декан давно вже збирався отруїти місто й донька його, звісно ж, допомагала йому. Фагірра згадував такі деталі й наводив такі докази, що в Солля занило серце: або в університеті довгий час працював шпигун ордена Лаш, або Торія під час катувань розповіла про найособистіші, найпотаємніші деталі з життя батька. Юрба сповнилася обурення, Егерт відчував, як праведний гнів ланцюжком проникає за стіни суду, як людське море на площі наливається глухим озлобленням і жагою розплати.

Торія слухала, внутрішньо зіщулившись. Егерт відчував, як вона намагається зібрати воєдино розбурхані думки, як здригається, наче від ударів, від обвинувачень. Надія її, що спалахнула було, коли вона побачила Солля, тепер згасала потроху, як тліюче вугіллячко.

Уважно глянувши на Егерта, Фагірра закінчив, накинув каптур і відійшов до суддівського крісла. За знаком судді на поміст один за другим стали підніматися свідки.

Першому, товстому торговцеві, було найважче, він не знав, що говорити, і тільки невиразно скаржився. Його слухали зі співчуттям, кожна людина з юрби на його місці могла сказати те саме. Усі, хто піднімався на поміст слідом за торговцем, так і чинили — скарги повторювалися й повторювалися, жінки плакали, перераховуючи свої втрати, юрба притихла, заціпенівши від туги.

Нарешті, список свідків Мору вичерпався. Якийсь хлопець з юрби рвався висловитися з власного бажання, але його швидко переконали заткнутися. Усі погляди, строгі, похмурі, звернулися до обвинувачуваної — Егерт відчув удар ненависті, що всією силою навалився на Торію. Беззвучно застогнавши, він рвонувся до неї, прагнучи прикрити й захистити, але залишився сидіти на місці, тоді як суддя прошелестів, а канцелярист повторив, що зараз обвинувач допитає підсудну.

Торія встала — один цей рух вимагав болісного зусилля Егерт відчував, як здригається кожен нерв її, кожен натягнутий м’яз. Піднявшись на поміст, вона мигцем глянула на Солля, Егерт подався вперед, подумки підтримуючи, обіймаючи, заспокоюючи. Фагірра встав біля помосту, по тілу Торії пройшла судома, начебто близька присутність плащоносця була для неї нестерпною.

— Чи правда, що декан Луаян був вашим батьком? — гучно запитав Фагірра.

Торія — Егерт знав, чого їй це коштує, — повернула голову й глянула йому просто в обличчя.

— Декан Луаян є мій батько, — відповіла вона хрипло, але голосно й твердо. — Він умер, але в пам’яті тисяч, які знали його, він є.

Притихлою було залою знову залунав шепіт.

Губи Фагірри ледь-ледь здригнулися, Соллю здалося, що він збирається посміхнутися.

— Що ж… Доньчині почуття похвальні, але вони не виправдують загибелі сотень людей!

Егерт відчув, як Торія ривком намагається подолати свій біль і свій страх.

— Ці люди загублені вами. Кати в каптурах, тепер ви ридаєте по своїх жертвах?! Тієї ночі, коли прийшов Мор, — вона обернулася до зали, — тієї самої ночі…

— Не витрачайте зайвих слів, — різко обірвав її Фагірра. — Тієї самої ночі ви й ваш батько проводили якісь магічні дійства в наглухо зачиненому кабінеті… Так чи ні?

Егерт зрозумів, як їй страшно. Фагірра стояв поруч, вп’явшись поглядом у її втомлені очі. Торія захиталася під його натиском.

— Так… Однак…

Широким красномовним рухом Фагірра обернувся до судді, потім до зали: