Розділ «Острів перевертнів»

Р-рви їх!!!

У густих сутінках на галявину прослизали сірі тіні. М’яко ступаючи міцними лапами, вовки входили в розімкнуте кільце й по черзі лягали на камені, які ще зберігали сонячне тепло.

Зашурхотіли крила, і на кам’яну «вісімку» спустилася соколина зграя.

Перевертні застигли, змірюючи одне одного поглядами через усю галявину.

Хоча сонце вже сіло, на галявині наче посвітлішало. Придивившись уважніше, Ірка з подивом зрозуміла, що це повільно розгоряються кам’яні кільця, заливаючи все довкола жовтогарячим світлом.

Зі стежки долинуло тупотіння кінських копит. Два добре вгодованих коня, вороний і гнідий, повагом вийшли з хащів.

— Час! — різким, схожим на нявкіт голосом вигукнув мент із круглою котячою пикою. — Чи не бажають супротивники помиритись?

— Помиріться, га, хлопці? Ту кралю, щоб її підняло та гепнуло, та ще раз підняло, навіщо ж її ділити!? Хіба що навпіл, та потім з’їсти? — довгоногий дядько Микола зсунув на потилицю міліцейського кашкета.

Перевертні мовчали.

Круглопикий роздратовано пирхнув:

— Чи є в супротивників претензії?

— Є! — зненацька відгукнулись соколи, і над кам’яною «вісімкою» звівся їхній ватажок. — Суддя не об’єктивний! У вас із вовкулаками, здається, спільні інтереси!

— Ти що хочеш-ш-ш сказати, пташко? — люто настовбурчивши вуса, прошипів круглопикий. — Що я теж вовк?

Ірка побачила, як у сідлі гнідого зблиснув розчепіреними пазурами готовий до стрибка величезний кіт.

— Та ні, він, мабуть, хоче сказати, що ти теж мент, — буркнув дядько Микола, заспокійливо погладжуючи кота по спині.

— Якщо панству так завгодно, то я можу бути суддею, — попахкуючи незмінною цигаркою, вийшов на галявину Пилип із конопель. — Ми з хлопцями саме непогано розслабились і вирішили трохи розважитись.

Трійко дітлахів, котрі причаїлися в кущах, побачили, як на протилежному боці галявини, обираючи кращі місця, всідаються Пилипові волхви. Поплив сизий димок.

— Отже, працівнику правоохоронних органів ти, Балабане, не довіряєш, а для цього обкуреного готовий шоу влаштувати? — обурений майор навис над старшим соколом.

— Ми всю ніч будемо теревенити, чи все-таки битися? — поглядаючи на майора знизу вгору, відповів сокіл Балабан.

— Та краще б теревенили! — важко зітхнув дядько Микола. — Гаразд, утрьох судити будемо! Чи когось і це не влаштовує? — навіть Ірка в кущах зіщулилась під тим моторошним палаючим поглядом, яким незграбний, схожий на Дон Кіхота чоловік обвів галявину.