Розділ «Чаклунство за наймом»

Іващенко повернувся до банківського службовця, котрий чекав на нього.

— Я попереджав по телефону: я хочу взяти з рахунка компанії півмільйона доларів… — Він осікся й знову з тривогою зиркнув на Тетянку. Тій нічого не залишалось, як знову кивнути. В очах бізнесмена нібито промайнула якась надія, але її місце одразу ж заступила тривога. — І поділити їх на десять іменних рахунків — по п’ятдесят тисяч на кожний…

Бізнесмен укотре запитально глянув на Тетянку. Та відповіла йому здивованим поглядом. Але Іващенко вперто чекав і явно не збирався нічого починати, доки не одержить Тетянчиної згоди. Здивоване дівча ще раз кивнуло.

— Зараз усе зробимо, Володимире Георгійовичу! — бадьоро запевнив службовець. — Одержувачі всі тут? Чудово! Проходьте сюди, будь ласка!

Заклацали клавіші комп’ютера. Тихо загувши, принтер виплюнув бланки банківських угод. Десять зовсім однаковісіньких угод — відрізнялися тільки імена. Іващенко підписав їх.

— Ось бачите, з мого боку все точно… як ми й домовлялися, копієчка в копієчку! — повернувся він до Тетянки, і в його голосі пролунала вже неприхована претензія. — А якщо вам довелося поділитись із цими панами, — він кивнув на сімох напрочуд задоволених вовкулак, — то я тут ні до чого! І пробувати витрусити з мене вдвічі більшу суму — некрасиво! У нас угода була! Ви колись чули про бізнесову етику, люба дівчинко?

— Я?! — вигукнула ошелешена його натиском Тетянка.

— Ви, ви! Судячи з вашого подиву — ніколи не чули! — продовжував наступ Іващенко. — А треба було б, якщо ви, звісно, хочете займатись справами!

— Я… Я не в тому сенсі «я», що ніколи не чула, а в тому сенсі «я», що нічого з вас не вимагала! — спробувала спинити його розгублена Тетянка.

— Та невже?! — з недовірою посміхнувся Іващенко. — Може, це ви таким чином мене під’юджували, щоб я не ухилявся від виплати? Так це теж огидно! Я не давав вам жодного приводу мене підозрювати! У нас є угода! Моєю кров’ю, між іншим, підписана! А ви…

— Стривайте, — на мить відволікшись від обмацування нігтів і зубів, втрутилась Ірка. — Чого це ви на Тетянку напалися?

— Я на неї? — обурився бізнесмен. — Це вона на мене! Зі своїми чаклунськими штучками!

— Та не нападала я на вас! — Тетянка вже ледь не плакала.

— А чому ж тоді в локальній мережі корпорації стороння програма шастає? Між іншим, «Відьма Тетянка» називається!

Ірка й Богдан перезирнулися, а Тетянка страдницьки наморщила личко.

— І що, ця «Відьма Тетянка» дуже шкідлива? — зніченим голосом поцікавилась вона.

— Авжеж, можна навіть не питати, — буркнув собі під носа Богдан.

— О, ні, ну що ви, зовсім не шкідлива! — зі знущальною люб’язністю відповів Іващенко. — Просто з якого б комп’ютера я не підключався, вона відразу ж починає качати свої права! Жодну програму відкрити неможливо, аби поперек екрана не зависло повідомлення від «Відьми Тетянки»!

— Ну і що ж вона вам пише? — похмуро спитала Тетянка.

— Ви маєте на увазі, що ви мені пишете? А то ви не знаєте! Завжди одне й те саме! «Дай мільйон, дай мільйон, дай мільйон!»