Розділ «Чаклунство за наймом»

Собаки геть осатаніли, вони вже не гарчали, а хрипіли.

Ірка схопила майора за руку:

— Як вам не соромно їх дражнити! Ви ж усе-таки людина!

Один пес припинив безуспішно стрибати на сітку й коротко, хрипло загавкав.

Ірка миттєво роздратовано розвернулася до нього.

— З ким хочу, з тим і дружу! — і вона демонстративно взяла майора під руку. — А у вас іще хвіст не доріс зауваження мені робити!

І відразу ж побачила, як величезний, оскаженілий пес по-справжньому злякався. Він нахилив лобату голову й принижено присів у позі реверансу, ховаючи хвіст між задніми лапами.

— Чого це він розкланявся? — спитав Богдан.

— Поза покори, — відповіла ще й досі роздратована Ірка. Буде тут кожен пес на неї гавкати! Ще не вистачало! Зовсім нюх утратили! — У собак так заведено, якщо ти визнаєш, що перед тобою сильніший.

— А ти, здається, знаєш, що в них заведено? — зацікавлено поглядаючи на подругу, спитала Тетянка. — І взагалі ти, може, по-собачому розумієш?

— Я? — Ірка здивовано витріщилася на подругу, а потім повільно постукала зігнутим пальцем собі по лобі.— Ти що, з глузду з’їхала? Я не можу розуміти по-собачому, бо собаки не розмовляють!

І вона через увесь двір попрямувала до дверей будинку. Схоже, втрачені Іващенком грошики сильно вдарили Тетянку по голові. Таке вигадає — Ірка порозумілася із собаками. Та вона псів-ярчуків, мисливців за відьмами, ще й досі без тремтіння згадати не може, а людоїди-песиголовці чого варті! Ні, для Ірки нема гіршої тварини за собаку!

Вона зайшла досередини дверцятами біля сходів. Після освітленого серпневим сонцем подвір’я коридор компанії здавався затемним. Ірка швидко закліпала очима, а коли вони звикли до білуватого світла галогенних ламп, дівчинці здалося, що на вході до приймальні генерального директора з’явилася якась нова прикраса. Але тут дві нерухомі фігури зрушили з місця й втратили схожість зі статуями, проте раптом почали нагадувати таких ненависних Ірці собак. У всякому разі, вираз їхніх облич був точнісінько, як у псів, що підкрадалися до здобичі. А здобиччю вони, схоже, вважали Ірку та її друзів.

Розділ 9

Танцюйте! Вам лист

— Діти, які ми раді, що вас знайшли! — в один голос закричали обидві пані: одна старша, висока й сухорлява, а друга молодша, дуже елегантна.

Потім вони замовкли, неначе сказали все, що хотіли, й почали уважно розглядати друзів. І в їхніх поглядах було щось таке неприємне, що Богдан і Тетянка миттю випірнули з-за Ірчиної спини й стали поруч із нею. Пліч-о-пліч. А майор гучно відкашлявся й галантно сказав:

— Пані, якщо ви вже завершили радіти, то міліція була б дуже вам вдячна, якби ви пропустити дітлахів до пана Іващенка.

Але пані були не рівня охоронцю на вході й згадка про міліцію їх жодним чином не збентежила.

— У стінах нашої корпорації, пане майоре, міліція може про щось прохати тільки з офіційним документом, — заявила сухорлява з такою нудотною ввічливістю, яка відверто межувала з хамством. — А нам треба дещо розпитати в дітлахів, перш ніж вони підуть до Володимира Георгійовича. Правда, Агато Станіславівно? — поцікавилась вона в елегантної красуні.