Розділ без назви (1)

— Зате в моргах її теж немає, — відповів Сем. — І це не може не радувати.

— Ти ходив по моргах? — вражено спитав я.

— Так, — кивнув він. — Не хотів тобі казати… Перш за все, я, звичайно, шукав Гриня. Ну і… про всяк випадок, цікавився щодо Тоні…

— А Гриня знайшов?

— Ні.

— Отже, усе це нічого не означає…

Сем кахикнув і потер носа:

— Ну я планую поговорити зі своїм джерелом в міліції…

— Мені треба повертатись туди… — тихо промовив я.

— Куди туди? — перепитав Сем.

— Туди, звідки я втік. До його латифундії, у ті краї. Можливо, вона десь там.

— Можливо? Чи не забагато ризику для слова можливо?

— А є ще якісь варіанти?

— Ну я ж тобі казав про моє джерело в міліції.

Я махнув рукою:

— От ти ним і займайся. А я повертаюсь туди.

Сем зітхнув і похитав головою:

— Нікуди ти сам не поїдеш. Ми поїдемо разом. І давай без суперечок. Самого тебе я не відпущу. З мене досить Грінспена.

— Добре, поїдемо удвох.

— Коли виїжджаємо?